Три синодники та експансія Москви через релігію.

 НАУКОВО-АТРИБУЦІЙНИЙ ВИСНОВОК

Науково-дослідного відділу Музею боротьби за Україну

Об’єкт дослідження:

Компаративна пара предметів релігійного побуту та паломницької атрибутики України:

1. Родинний синодник (пом'яник) роду Бурди (нащадків/дослідників козацького роду кошового отамана Івана Сірка). Період створення: межа XIX — початку XX ст. (до 1910 р.).
2. Паломницький сувенірний складень-книжечка «Києво-Печерська Лавра». Період створення: кінець 1990-х — початок 2000-х рр.
3.  Синодник-аналог масового синодального друку (московського виробництва). Період створення: кінець 1900 — початок 1901 рр. (цензурний дозвіл від 5 жовтня 1900 р., цензор — протоієрей Г. Дьяченко). Використовується як компаративний маркер уніфікації церковної літератури.

---

---

ЧАСТИНА І. Сакральна чистота та автентичність: Синодник роду Бурди (до 1910 р.)

Родинний синодник роду Бурди є цінною історико-побутовою та етнографічною пам’яткою української духовної культури межі століть.

• Технологічні особливості: Оклад синодника виконано методом хромолітографії на металі. Ця технологія масового друку на блясі набула найвищого розквіту в Російській імперії у період 1890–1910 рр. і повністю припинила своє існування з початком Першої світової війни та революційних подій. Наявність цього методу чітко датує предмет рамками до 1910 року.
• Візуальна програма: На лицьовій стороні представлена канонічна іконографія Голгофської жертви — «Розп'яття Христове з майбутніми».
• Аполітичність та духовний зміст: Експертний аналіз підтверджує, що структура синодника позбавлена будь-яких ідеологічних, секулярних чи політизованих елементів. Предмет створювався виключно для внутрішньосімейного релігійного вжитку — молитовного поминання померлих представників українського козацького роду. Попри фабричний метод виготовлення окладу, внутрішній зміст пам'ятки відображає чисту, канонічну християнську традицію, що трималася на повазі до предків та була абсолютно відірвана від тогочасних імперських політичних доктрин.

---

ЧАСТИНА ІІ. Матеріальні докази культурно-релігійної експансії у лаврському складні (кінець ХХ ст.)

На противагу аполітичному родинному синоднику, сувенірна книжечка, що реалізовувалася структурами Московського патріархату під час утримання ними Києво-Печерської Лаври, є штучно створеним інструментом гібридної ідеологічної окупації українського сакрального простору.

На основі матеріальних ознак предмета науковий відділ документує такі докази експансії (soft power):

1. Маніпулятивна мімікрія під державний контекст (Зворот окладу)

На тильній стороні металевої обкладинки проштамповано офіційний Герб міста Києва, затверджений рішенням Київради від 18 квітня 1995 року.

• Суть експансії: Використання офіційної символіки новітньої Незалежної України на зовнішній стороні виробу мало на меті замаскувати ідеологічний вміст. Це створювало ілюзію «місцевого українського продукту» та маркувало простір Лаври як інтегрований у тогочасне державне поле, нейтралізуючи первинну настороженість покупця.

2. Текстова інтервенція (Внутрішній паперовий блок)

Центральним смисловим елементом внутрішнього блоку є вірш російського радянського актора та ультраконсервативного діяча Михайла Ножкіна (мовою оригіналу), написаний у період радянської підготовки до 1000-ліття Хрещення Русі. М. Ножкін є системним просувачем ідеологем «руського міра».

• Суть експансії: Вміщення російського пропагандистського тексту в сувенір головної української святині є прямою спробою ідеологічної анексії пам'яті. Через релігійну лірику московського автора у свідомість українських паломників впроваджувався деструктивний наратив про «спільну духовну колиску» та нерозривність України з російським культурним полем.

3. Технологічна фальсифікація «давнини»

Латунну обкладинку сучасного виробу (кінець ХХ ст.) піддано штучному хімічному патинуванню (зачорненню) для імітації старовинної металопластики ХІХ століття.

• Суть експансії: Надання сучасному сувеніру вигляду «древньої реліквії» мало на меті сформувати у вірян хибне уявлення про «історичну тяглість», «багатовікову незмінність» та легітимність перебування українського монастиря під омофором Москви.
• 4.Експертний висновок щодо компаративного аналізу:

1. На основі порівняльного аналізу із залученням повністю збереженого компаративного джерела (ідентичного паперового блока Синодальної друкарні, друк дозволено 5 жовтня 1900 р., цензор — протоієрей Г. Дьяченко) зафіксовано повний збіг лінійних розмірів (кишеньковий формат в 1/32 долі аркуша, бл. 11,5 × 8,5 см) та внутрішньої типографської верстки. Це доводить абсолютну уніфікацію та стандартизацію синодальних релігійних видань зазначеного періоду.При цьому виявлено виразну технологічну диференціацію у художньому оформленні оправ на тогочасному ринку церковного начиння. Оригінальний Синодник родини дослідника Бурди мав витончену обкладинку в стилі фабрики «Жако» (В. Бонакер) із використанням передової технології кольорової хромолітографії на металі. Натомість залучений для порівняння примірник-аналог репрезентує іншу поширену традицію — монохромне штампування (глибоке тиснення) по блясі із зображенням святителя на лицьовому боці та хреста з херувимами на звороті.Використання цього джерела-аналога дозволяє з повною науковою достовірністю реконструювати автентичний вигляд, структуру сторінок («О здравіи», «О упокоеніи») та текстове наповнення втрачених або пошкоджених елементів оригінального Синодника Бурди. Крім того, характер епіграфіки аналога — наявність маргіналій українською мовою («Кінець») та дореволюційних рукописних записів як темним, так і фіолетовим аніліновим чорнилом із збереженням традиційної орфографії (літери «і») — наочно ілюструє ідентичні хронологічні рамки та культуру побутування аналогічних сімейних реліквій в Україні на зламі XIX–XX століть, аж до початку масових антирелігійних гонінь 1920-х років.

ЧАСТИНА ІІІ. Стандартизація синодального друку та локальний контекст побуту: Синодник-аналог (1900 р.)

Якщо художні літографовані оклади фабрики „Жако“ (В. Бонакер) орієнтувалися на заможніші верстви міського населення та великі паломницькі центри, то монохромне штампування по блясі (характерне для продукції московських майстерень типу В. Сухорукова) було максимально доступним для широких мас. Це дозволяло Синодальній друкарні блискавично поширювати уніфіковані тексти в найвіддаленіші парафії імперії через мережу дрібних церковних лавок 

Залучений до дослідження третій примірник є класичним зразком офіційного синодального масового книговидання межі століть і виступає ключем до текстологічної реконструкції Синодника роду Бурди.

• Технологічна диференціація оправи: На відміну від Синодника роду Бурди, де застосовано витончену та дорожчу технологію кольорової хромолітографії на металі фабрики «Жако» (В. Бонакер), цей примірник репрезентує масову традицію — монохромне глибоке штампування (тиснення) по блясі. При цьому лінійні розміри (кишеньковий формат в 1/32 долі аркуша, бл. 11,5 × 8,5 см) та верстка паперових блоків обох книг абсолютно ідентичні. Це доводить, що приватні виробники металопластики виготовляли різні за технологією оклади під єдиний жорсткий імперський стандарт паперового блока Синодальної друкарні.
• Епіграфіка як маркер українського побуту: Особливу наукову цінність становлять рукописні маргіналії. Записи імен на сторінках «О здравіи» та «О упокоеніи» велися традиційним церковним скорописом із використанням дореволюційної орфографії (літери «і»). Частина записів виконана раннім темним чорнилом, а частина — фіолетовим аніліновим чорнилом, що фіксує активне використання книги на зламі століть аж до початку масових радянських антирелігійних гонінь та руйнування храмів у 1920-х роках.

Наявність на останній сторінці під цензурним формуляром чіткого побутового напису олівцем українською мовою «Кінець» є прямим доказом десиміляції: попри московське походження друкованого тіла книги та цензурний нагляд імперії, у реальному повсякденному житті вона функціонувала виключно в межах українського мовного та культурного простору родинного поминання.

ПІДСУМОК:

Наданий комплекс із трьох предметів наочно ілюструє еволюцію, стандартизацію та ідеологічні трансформації сакральної металопластики і друку в Україні:

1. Синодник роду Бурди (до 1910 р., хромолітографія на металі) — унікальна родова пам'ятка нащадків козацького кошового отамана Івана Сірка. Репрезентує чисту українську сакральну спадщину, повністю вільну від тогочасного імперського політичного навантаження.
2. Синодник-аналог (1900 р., монохромне штампування) — матеріальне свідчення уніфікації імперської релігійної літератури. Завдяки українським рукописним маргіналіям («Кінець») та дореволюційним записам фіолетовим чорнилом доводить факт органічного включення офіційного синодального видання в традиційний український побут до початку епохи войовничого атеїзму.
3. Сувенірний складень «Києво-Печерська Лавра» (кінець ХХ ст.) — секуляризований продукт новітньої релігійної пропаганди Московського патріархату. Приклад використання української символіки як маскувальної обгортки для просування ідеологем «руського міра».

Усі три предмети становлять цілісний музейний комплекс, що демонструє різницю між автентичною релігійною культурою України та методами гібридної ідеологічної експансії.

---

Розрахунок страхової вартості комплексу (станом на серпень 2026 року):

Елемент комплексу	Ринкова вартість (грн)	Обґрунтування для страхування
1. Родинний синодник роду Бурди	1 500 – 2 500	Висока провенієнція (нащадки кошового отамана Івана Сірка), рідкісна хромолітографія на металі «Жако»
2. Куплений синодник-аналог 1900 р.	600 – 900	Повна комплектність, чітке датування, дореволюційна епіграфіка та україномовна маргіналія «Кінець»
3. Сувенірний складень «Кірово-Печерська Лавра»	300 – 500	Матеріальний свідок епохи «soft power» МП, штучне патинування, пропагандистський внутрішній блок
Націнка за цілісність комплексу (+20%)	~500 – 800	Додаткова вартість за готову концептуальну музейну добірку та проведений науковий аналіз
ЗАГАЛЬНА СТРАХОВА ВАРТІСТЬ:	2 900 – 4 700 грн	Рекомендована сума для страхового поліса (усереднена): 3 800 грн