Січеславська Набережна.м.Дніпро.

ПРО ВІТРИЛА

 Інструменти для ремонту вітрил

Голки
Вітрильні голки мають тригранний загострений кінець, що переходить в круглий стрижень, звужений між вістрям і вушком,  наприклад 5001 . Трикутний перетин зроблено для того, щоб отвори, проткнуті в тканини, були досить великі для проходу подвійний нитки відповідної товщини. Багато голки для виготовлення вітрил роблять з полірованої сталі, і оскільки вони іржавіють, то необхідно захищати їх від іржі. Непогано зберігати їх загорненими в злегка промаслений тканину в якомусь пластиковому тубусі.

Вітрильні голки розрізняють  за номерами від 6 до 19, Причому № 6 відповідає найтовщій голці з діаметром стрижня трохи більше 3 мм, а № 19 - найтоншої голці. Номер голки зазвичай проштампований або витравлений на одній з трьох граней вістря. Професійний вітрильний майстер намагається не застосовувати занадто товстих голок, так як вони залишають великі отвори в парусині, що призводить до ослаблення тканини і утворення зморшок; хоча, з іншого боку, великими голками легше працювати. Вітрильнику-любителю, найімовірніше, буде потрібно всього-на-всього накласти латку або зашити розірвався шов на старому стакселем, тому міркування зручності і швидкості роботи не повинні бути підпорядковані необхідності уникати зморшок. При використанні більш важких в роботі тонких голок якість роботи гірше, ніж при застосуванні більш товстих голок, таким чином, це може призвести скоріше до збільшення зморшок. голки № 13-14, 16 і 18  (можна взяти  готовий набір 5002 ) і домашні голки для дуже легкої тканини (типу спінакерной). У наведеній далі таблиці дано приблизний набір голок і вказана область їх застосування:

Коли прошивають три або чотири шари тканини, треба застосовувати товсту голку з товстою ниткою або з ниткою, складеної в чотири рази. Ще більш товстими нитками прошивають шість і більше шарів парусини у фалового, галсового і шкотового кутів. Є багато інших голок, пристосованих для спеціальних робіт, наприклад для роботи зі шкірою або для шпалерних робіт. Вони найчастіше криві і можуть застосовуватися, коли шиють дуже важку парусину, яка повинна бути пришита з одного боку. Правда, вітрильнику-любителю не доводиться мати справу з такою парусиною - він найчастіше обходиться прямими голками.


Гардаман Через легку тканину можна проткнути голку просто наперстком або яким-небудь відповідним твердим предметом, але довго так не попрацюєш, тим більше з важкої тканиною. Треба мати  гардаман
 - вітрильний наперсток - і навчитися їм вміло користуватися. Розрізняють гардаман для шиття і для ліковкі вітрил. Гардаман для ліковкі має порівняно високу захисну обшивку для великого пальця, щоб можна було обернути навколо неї нитку і обтягнути її через трос, а його металевий наперсток дещо відсунуто, щоб дати можливість застосовувати більш довгу голку для ліковкі. Гардаман для шиття  легше, він пристосований для роботи більш короткими голками, і найчастіше любитель обходиться їм. Гардаман вітрильного майстра більше за розміром і міцніший, ніж гардаман моряка або яхтсмена, але і той і інший повинні бути добре підігнані по долоні (непогано мати можливість регулювання). Якщо ви лівша, то і гардаман потрібно мати для лівої руки, наприклад  5008 гардаман для вітрильних робіт N 2.5 ЛЕВ.

Застосування гардаман.
Гардаман  повинен бути добре підігнаний по руці, а коли його одягають і великий палець просовують в отвір, наперсток повинен розташовуватися посередині долоні.
Новачкові слід наклеїти з тильного боку великого пальця над суглобом лейкопластир чи липку стрічку, тому що якщо шити довго, то можна здерти шкіру. Візьміть голку великим і вказівним пальцями так, щоб вушком вона впиралася в наперсток і втикайте кінець голки в тканину. Як тільки кінець голки увійшов в тканину, відпустіть пальці і тисніть на вушко голки наперстком. Коли кінець голки вийде назовні з іншого боку, візьміть її знову великим і вказівним пальцями і витягніть. Поступово з набуттям досвіду все це стає одним безперервним рухом. Має сенс спочатку повчитися на шматку старої парусини, а потім вже приступати до роботи.


НИТКИ
Для шиття синтетичної тканини найкраще  теріленовая або дакроновий нитки , які випускають в великому асортименті. Їх товщина і якість різні фабрики позначають по-різному.

Нитки для ручного шиття . Зазвичай їх попередньо вощат, і свити вони в праву сторону. Любителю потрібні тонкі нитки для зшивання вітрил з тканини вагою 100-120 г / м2 і  нитки середньої товщини  для тканини вагою 200-300 г / м2. Нитки середньої товщини застосовують також для прошивання тонких вітрил, коли доводиться прошивати шість або більше шарів тканини, а також для ліковкі і обшивки люверсов. Нитки середньої товщини 5005  можна застосовувати і для роботи з більш важкої тканиною, але шити треба не в дві, а в чотири нитки, що вимагає застосування більш товстої голки. Тканини типу спінакерних слід шити звичайними машинними нитками, однак  люверси  треба обшивати крученими нитками для ручної роботи.
Нитки для машинного шва. Ці нитки зазвичай свити в ліву сторону; крутка у них найрізноманітніша з різною кількістю пасом. Середня домашня швейна машина не бере більше двох шарів тканини вагою понад 100-130 г / м2, тому домашні роботи з вітрилами обмежені застосуванням досить тонких ниток.

 

ВІСК
Перед вживанням нитки потрібно  навощити , щоб вони не поділялися при шиття. Почасти це служить і захисним покриттям. Іноді на маленьких котушках нитки вже вощені, і це найкраще. Однак треба мати  невеликий шматок воску, наприклад 5006 , для обробки невощені ниток. Якщо у вас немає воску, можна використовувати свічку або навіть шматок мила. Вощіть нитку можна різними способами, найпростіший і очевидний - трохи нагріти  віск  і пару раз провести по ньому нитку.

ГОТОВИЙ НАБІР ДЛЯ РЕМОНТУ ВІТРИЛА
Щоб не шукати кожен предмет для ремонту окремо, можна придбати  готовий комплект з найнеобхіднішим набором інструментів для вітрильних робіт. У таку ремонтну аптечку входять гардаман, тубус з вітрильними голками всіх найбільш ходових розмірів, нитки і шматок воску. У Deel.ru такий набір представлений під артикулом 5004 .
Подібний міні-комплект має сенс постійно тримати на борту яхти.

РУЧНІ ШВИ
Нитки для шиття вручну.  Вибравши нитку потрібної товщини, відріжте шматок завдовжки близько 1,2 м; при меншій довжині буде занадто багато з'єднань, а нитку більшої довжини важко протягати через тканину при кожному стежці. Якщо  нитка  була навощити, протягнете кілька сантиметрів з одного кінця два-три рази через  шматок бджолиного воску , щоб було легше втягати її у вушко голки, а потім протягнете нитку через вушко і зробіть так, щоб шити в дві нитки. Після цього простягніть здвоєну нитку через віск два-три рази, щоб з'єднати нитки; якщо немає бджолиного воску, можна використовувати свічку або навіть шматок мила, хоча мило лише з'єднає нитки разом, але не забезпечить їх захисту на тривалий час.
Сучасні парусні тканини виткані так щільно, що при шиття вручну є небезпека обриву нитки при кожному проході голки. Уникайте занадто частих стібків і прагнете зробити так, щоб на довжині 25 мм розміщувалося 5-б стібків. Щоб нитка не пішла, зав'яжіть вузлик на її кінці - це прискорить роботу. Вітрильні майстри зазвичай закріплюють кінець нитки, поклавши кілька стібків поверх її кінця, не зав'язуючи вузлика.

Круглі стежки. Круглий стібок найбільш простий. Його застосовують, наприклад, якщо потрібно обшити кромку вітрила, як це буває, коли нижня шкаторини стакселя стирається про ванти і стежки на підшивці слабшають. Тоді треба проштовхувати голку в кромці вітрила з одного боку на іншу, витягувати її на себе, знову проштовхувати в тому ж напрямку і т. Д. Краще шити зліва направо, проштовхуючи голку від себе.

Підшивання, або плоский, шов. Коли потрібно зашити шов або накласти латку посередині вітрила, протягнути голку з одного боку на іншу не можна (за винятком тих випадків, коли працюють двоє і пропускають голку з одного боку вітрила на іншу, передаючи її один одному). Це означає, що голку проколюють з одного боку на іншу і тут же повертають назад, причому все це роблять відразу. Таким же швом прошивають стики підшивки, щоб не зашити булинь.
Багато хто вважає, що простіше шити справа наліво, протягуючи голку на себе (з невеликим нахилом вліво), але можна шити і від себе. Голка повинна увійти в парус поруч з латкою або підшивкою, пройти всередині другого шару тканини; перш ніж повторювати стібок, голку слід витягнути, а нитка обтягнути.
Якщо ви прошиває шов або пришиває велику латку, то на початку роботи одна частина тканини буде ковзати по поверхні іншої. Для того щоб цього не було, сколите їх шпильками або скріпіть двосторонньої липкою стрічкою. Після того, як обшита перша кромка шва, парус перевертають на іншу сторону і прошивають другу кромку. Завжди розташовуйте шов так, щоб верхній (накладений) шар тканини був зверху і ближче до вас (якщо ви не встромляєте голку від себе) і щоб голка спочатку увійшла в нижній шар тканини і вийшла назовні через верхній шар, коли ви будете штовхати голку на себе.

ШВЕЙНА МАШИНА
Багато вітрильники можуть користуватися домашніми швейними машинами - можна швидко накласти латку або прошити довгий шов. Професійні вітрильні майстри застосовують тільки шов зигзаг, яка не стягує тканину і дозволяє шву злегка «грати». Шов зигзаг забезпечує більшу безпеку стібків, ніж прямий шов, але якщо немає іншої можливості, можна шити і прямим швом. Чим довше корпус машини, тим легше протягувати під корпусом вітрило.
Середня домашня машина бере три або чотири товщини тканини вагою не більше 100-140 г / м2. Тканина може бути в два рази важче, якщо прошивати тільки два шари, особливо якщо вона м'яка і рідкісного переплетення. Може бути, вам вдасться дешево купити стару промислову машину, найкраще з ножним, а не з електричним приводом. Голка завжди повинна бути гострою, тоді вона легко проходить через щільну вітрильну тканину; обов'язково треба мати пару голок в запасі, щоб замінити затупівщуюся або зламалася голку.

Свайки

При закладенні люверсов або кренгельсов застосовують велику такелажне свайку, яку часто використовують як драек. Вона повинна мати максимальний діаметр у товстого кінця (у ручки) щонайменше 25 мм.
Багато синтетичні троси свити дуже туго, так чтр при пробиванні Сплесні важко відокремити пасма. Існує спеціальний інструмент, який розділяє пасма і залишає канавку, через яку пропускається приєднується кінець. При роботі з невеликими тросами можна використовувати великий в'язальний гачок - його вставляють з протилежного боку пасма, через яку і протягують пробиває пасмо.
А можна скористатися ось таким складним яхтовим нержавіючим ножем зі Свайки:  ART 8277 .

Закладення люверс
Люверс (в Deel.ru представлений під артикулом 7299)  може бути закладений двома способами: розвальцюванням його в отвір, яке заздалегідь посилено зашитим в тканину дротяним кільцем, або запрессовкой патентованого люверса в пробите в тканини отвір (останній спосіб застосовують, коли навантаження на люверс невелика). Для запресовування потрібно спеціальне пристосування у вигляді пуансона і матриці. 

Люверси для риф-сезней і відтягнення Каннінгхем потрібно закласти в обшите отвір, а мідну окантовку (сам люверс), в свою чергу, встановити за допомогою спеціального пристосування.
Отвір під закладення  люверса  вирізують круглим різаком. Цей отвір має бути меншого діаметру, ніж кільце, щоб звернути тканину навколо кільця, коли ви будете його обшивати. Але такий різак не обов'язковий, так як з тим же успіхом можна замість круглої дірки зробити ножем хрестоподібний розріз.




ПАЯЛЬНИК
Гострий паяльник використовують для розрізання і опайки синтетичної тканини і ліктросов. Якщо навіть голка і гардаман не так вже часто потрібні, іноді всього лише раз на рік для невеликої штопання і ремонту швів, то паяльник як ніби зовсім не входить в число безумовно необхідного обладнання, але якщо займатися роботами по ремонту вітрил всерйоз, то я рекомендував би купити його: він заощадить час майже при будь-якій роботі і полегшить її. Паяльник повинен мати кромку гостру як ніж, а якщо він зроблений з гнутого дроту, то вона повинна бути не товще 3 мм.


Такелажні ВІТРИЛЬНИЙ ГАЧОК
Такий  гачок займає мало місця, але дуже допомагає при шиття вручну. Гачок зачіпають за кінець тканини, по якій ви шиєте, і прив'язують осторонь. Тоді однією рукою ви натягаєте тканину, а другий шиєте. Є в магазині Deel.ru  під артикулом 5003 .

 

РІЗНЕ
Самоклеящиеся стрічки для ремонту вітрил  - це предмет першої необхідності; вони повинні бути на кожній яхті. Липку стрічку використовують для тимчасових марок на кінцях тросів або линів, коли їх обрізають, а також для обгортання талрепів в якості запобіжного заходу - від стирання вітрил.
Незамінна також двостороння липка стрічка (типу скотч), яка докорінно змінила проблему постановки латок і відновлення швів як для любителя, так і для професіонала. Її використовують для з'єднання двох шматків тканини (замість намітки) при прошивці.

Клей . На перший погляд здається, що клей не має відношення до шиття. Однак його можна використовувати для тих же цілей, що і двосторонню липку стрічку, хоча він не так швидко схоплює і не такий чистий, як стрічка.

шкіра. Шкіру в тому чи іншому вигляді часто застосовують як захисне покриття від стирання, особливо в шкотового кутах. Стару шкіру можна зняти і поставити заново, але якщо вона порвана або пучки, її треба замінити. У вітрильних роботах застосовують сиром'ятних шкіру, яка тверда, як дерев'яна дошка, поки її як слід не вимочити в холодній воді, або м'яку оброблену шкіру типу хрому. Заміною шкіри може служити важка вітрильна тканину.

Допоміжні деталі вітрила . Для вітрильних робіт час від часу можуть знадобитися різні допоміжні матеріали і деталі, наприклад повзунки, РАКС, карабіни, трос, тканину того ж ваги і матеріал, з якого робиться вікно в вітрилі.

Різне. Мушкеля, молоток, праски для розгладження швів і тому подібні предмети не дуже потрібні, але шила або важки для закріплення вітрила, розстеленому на підлозі, абсолютно необхідні, якщо ви беретеся за роботу з вітрилами. Необхідні також гострий ніж і великі ножиці, а при накладенні латок не зашкодять і лінійка з олівцем. І нарешті, шматок жорсткої парусної тканини, розстелений на колінах, коли ви працюєте, не дасть вам пришити себе до вітрила.

Фортеця Домотка (Домоткань)

 

Видео на Ютубе

           

МИ НЕ ПРОСТО БУДУЄМО ЧОВНИ - БУДУЄМО УКРАЇНУ!

КОЗАЦЬКИЙ СТРУГ В МІСТІ ДНІПРІ - ПОБУДОВА ТА ПЕРШИЙ ПОХІД.

   

  Мабуть кожен козак мріє здійснити щось за життя, що робилось його предками козаками запорожцями. До того ми вже втілили певним чином одну з задумок, це розвинули Козацький похідний музей, моїми стараннями, я Олег Черненко(козак Ворон) , Юрія Єгорова(козака Гедзя) та Миколи Шапи в якому зібрали зброю і не тільки козацьку і яку виставляли на фестивалях козацьких та патріотичних, в бібліотеках та по школах. 
      Робити напади на ворожі міста ми звісно не збирались, а от зробити човен дехто з нас, козаків Творчого об'єднання "Золота паланка" Старосамарської сотні Війська Запорозького низового, таки мріяли. Тому коли в Миколи Шапи (він перед тим втілив одне зі своїх бажань - зробив бандуру і вчиться грати та співати на ній) це питання витало ще з 2017 року, бо бачив добрий приклад Печерської сотні з Київа, що побудували один з різновидів човна козацького і плавають в походи на ньому, то і озвучив його на одній з зустрічей. Козаки тоді  висловили підтримку і бажання, але довгий час це не просувалось до втілення. 
    Це тоді запало мені в голову і до вирішення що і як робити ми йшли цілий рік. Лише 2018 року я заявив про підтримку його ідеї і ми почали визначатись, що і як будемо робити, шукати сучасних майстрів, спілкуватись і шукати який човен ми будемо будувати.

    Надзвичайно цінні поради Микола Шапа почув від будівельника човнів Валерія Бондаренка з села Ковпаківка Магдалинівського району, використали досвід майстерні з виготовлення човнів у Микільському-на-Дніпрі.

   Микола Шапа та Володимир Пасинко(козак Колоброд, що є ще і майстром бойових мистецтв козаків запорожців) їздили і дивились вживу різні судна з того, що є і на Хортиці і в Старих Кодаках. Виявилось, що в Старих Кодаках лежить , як і в деяких інших селах поблизу Дніпра і малих річок його багато різних човнів від малих до величеньких.
   Микола Шапа їздив до майстра в одне з сіл і в розмові довідався тонкощів роботи по виготовленню плоскодонних човнів та розповів мені. Ключовим там було те, що вони набирали днище на боті нижні. Потім вигинали днище домкратами, щоб ніс був загнутий трохи. Потім по боковим ботям збирали дошки. Для плоскодонок їх розмірів було достатньо вигнути дві дошки по обрису. що склався по дну і прибитих бокових ботях. Для нас же борти мали бути набагато вищими. Тому ми досліджували і інші методи роботи.
     Лише після цього ми вирішили будувати саме плоскодонне судно - струг козацький.
     Ми - це козаки Старосамарської сотні Микола Шапа та Олег Черненко(козак Ворон) стали тим двигуном, що рухав цей проект від початку та до кінця. Але почали ми не з човна. Почали ми з того, що купили два чавунні фальконети, так називаються гармати для човнів. Я під кожен з них зробив спеціальні лафети і ми всі ці роки возили і демонстрували їх на своїх заходах. Звісно спочатку ми мали їх випробувати і випробували ми їх в місті Дніпрі на лівому березі на місці колишнього Новокодацького перевозу...

     Випробування гармат пройшло вдало і в подальшому вони неодноразово всі роки поки не було човна ми ними користувались і демонстрували в Козацькому похідному музеї та на фестивалях.

     
     Врахувавши досвід роботи як живих майстрів так і наших попередників ми розробили проект відповідно до властивостей деревини і вирішили таки будувати. 
     Мета була проста. Відродити методику побудови таких човнів, та випробувати їх в різних умовах, як будуть поводити і взагалі відчути себе в минулому. Тому не планували ні використовувати сучасні технології, скловолокно. чи щось подібне, не ставити моторчики на човен. Має бути все автентичним.наскільки це можливо.
     Легко сказати "розробили проект". Насправді  ми вивчили всі схеми за якими будували інші, зараз в інтернеті можна знайти багато чого. Наприклад до фільму "Єрмак" були побудовані московитами декілька козацьких стругів з великими надбудовами, чого на козаьких стругах запорожців рідко робили... Проте схема їх човна приводиться нижче.   

     Після спілкування з майстрами. що зараз будують плоскодонні човни узнали, що за технологією, вони спочатку збирають дно з дощок сколочуючи їх на рівному місці на ботях, потім вигинають днище домкратами, щоб воно  від носа до носа було зігнуте. І лише потім починають набирати борти дошками обводячи по днищу і по бокових ботях двома дошками. не вище, нарощуючи борти. Тобто їх човни були невисокі до 40-50 см по бортах. Ми ж мали побудувати човен трохи вищий і вирішили будувати за пропорціями чайки, що малював Боплан(див. малюнок) та за його описом. тим більше в нього там всі розміри проставлені.

     Лише після цього Микола Шапа звернувся до свого друга за допомогою. щоб той промалював у відповідній програмі такий човен на комп'ютері з розмірами і у відповідних пропорціях. Сам малюнок ми тут не представляємо, але є підправлений малюнок козацького струга московитів в якому ми підправили днище, як має бути за нашими розрахунками і традиціями, що збереглись у придніпровських майстрів човнярів.
    Перше, що зрозуміли - збирати краще догори дном, бо хотіли щоб дно було вигнуте від носу до носу. Для цього треба було зрозуміти, як саме це зробити.
    Я майже 15 років присвятив роботі з деревиною, виготовляв меблі на замовлення, займався різбою і реставрацією старовинних меблів та всього, що зроблене з деревини.тому добре вивчив повадки її і знав, що чекати від неї. Тож коли обирали деревину обрали сосну, Борти в багатьох випадках робились з сосни. Звісно в нас вибір деревини невеликий. ми  не на лісистій місцині живемо і використовувати довелось те, що залишається від тої. яку не послали на експорт з Західної України...
Виходячи з наявного намагались вибрати краще з поганого...
   Отже задум про побудову це добре, вивчення теж добре пройшло, знайшли багато прикладів в інтернеті і знайдених подібних човнів, а от головне - де будувати?
   З цим питанням ми звернулись до козаків.
   Колись давно в 1991 році у Львові місцеві козаки вирішили побудуати чайку , тоді відзначалось уявне 500 ліття козацтва(чому уявне, бо насправді ніхто точно не встановлюваав скільки козацтву років, як явищу і 500 обрали від великої перемоги яку отримали козаки в одній з битв на розсуд істориків.тоді ще московськоприхильних і Москвою вихованих,  що відкинули перемогу під Грюнвальдом де теж могли брати участь якісь козацькі загони в єдиному війську Вітовта, бо щоб організувати ціле військо до 1491 року таки треба мати певну силу за багато років до того...) і на хвилі цього піднесення за ідею побудувати козацький човен вхопилась влада і вкладала кошти і всі сили, щоб допомогти це зробити. Давали накращу деревину,  допомагали з виготовленням кованих елементів для човна і всього іншого. Навіть оформили міжнародні паспорти моряків всім членам козацького товариства. Тоді і був побудований човен "Пресвята Покрова", що стоїть зараз заарештований у Франції і нікому не потрібний... 

    Побудований він був за цією схемою.

   

Схема самої "Святої Покрови" нижче. Вона будувалась зі стерном на кормі.

Схема з точними розмірами доброї якості на сайті про проект побудови цього човна

Як бачимо по картинках в них палубний та з трюмом човен

 

 

 

 

.
Наш же човен мав виглядати майже так, як промальовано в московитів.

   Зверніть увагу, що тут щогла рівно посередині. Яхтсмени радять змістити до носу. В нашому човні два носи, тому тут зміщати ми не збирались, бо вирішили будувати саме так. Але повертаючись до нашого човна. Взагалі тоді пиляне не використовували. а використовували колоту деревину з корабельних сосен. Тепер нажаль такого лісу нам не знайти. та не дістати, тому купити вирішили пиляну. Нижні боті зробили з 50-ки. на борти взяли дюймовку. Але купили ми це лише після того. як придумав стапель під збірку човна.
   Всі стапеля для збору човна влаштовані так, що збирається дно, а потім наращуються  борти. Нам треба було збирати догори днищем. Такий стапель і прийшов мені в голову.

       

Це одне з досягнень нашого товариства - розробка стапелю. що в подальшому став і основою для кріплення мачти....

   Тому коли придумали стапель на якому збирати, наступного ж дня закупили деревину і почали збирати його. Завдяки гнучкості деревини під власною вагою добились такої вигнутості днища . як нам треба. Нинішні майстри малих човнів, я вже писав про це вище, спочатку на рівному роблять днище, а потім вигинають домкратами... 
    Ми цей момент викреслили навіки з методики будування такого струга. Це одне з досягнень нашого товариства - розробка стапелю. що в подальшому став і основою для кріплення мачти, чого ми не планували, а воно так склалось, що для нас виявилось зовсім неочікувано.
    Ми запланували будувати з дошок в стик, а не накладаючи одну на одну. Стики паклювати вирішили промасленими канатами, бо як вивчили з джерел - це кращий варіант для паклювання. 

      Розміри козацьких човнів були різними і розмір обраний нами і зроблений 9 метрів, це половина від того, що малював Боплан. але , як бачимо по останній знахідці в Боспорі вантажні суда, а струги зазвичай були вантажними, з 37 судів там знайдених декілька з них були довжиною 9 метрів. 

 

     На фото нижче видно, як дошки самі ложаться і задають нам обриси...

Завдяки гнучкості деревини під власною вагою добились такої вигнутості днища . як нам треба.

   Але , щоб воно все так лягло треба було спочатку зробити  і задати кути центральними ботями та носами. Носи і нижні боті нам допоміг зробити Вячеслав Бондаренко(козак Варвар).

    Набравши днище маючи лише поперечні боті та носи прибиті до нього, вибрали оптимальну форму. знову таки спираючись на гнучкість деревини. Прорахована на комп'ютері виявилась трохи більшою ніж деревина могла вигнутись тому середні боті вкоротили трохи. Далі почали збирати борти на бокових поперечинах. Потрібний кут задавши по першій деревині прибитій до днища. Дерево само дає нам правильні орієнтири, як що робити. А далі все пішло легко. 

    Як видно на фото ми по довжині дошки нарощували. Щоб не було зрощування на одному рівні ми  зрощування робили по кожній дошці в різних місцях чередуючи в шаховому порядку від одного носа до іншого... 

     Зрощування робилось встик з латкою. Пізніше, коли ми спустили на воду човен,то зрозуміли, що краще брати на низ лише цільні дошки. Тече в основному по зрощеному. Тече не сильно, але важко цього позбутись. Проте те, що човен трохи протікає іноді дає переваги. Які саме.ми потім пропишемо...

      

     На човні, окрім перерахованих вище, працювали багато наших козаків. Можу декого перерахувати, Це наприклад Андрій Чульский, Дмитро Лебедєв(Хижий), Олександр Довгінка(Горянин), Олександр Шамуділов(Шабля), Василь Дудко, Юрій Єгоров(Гедзь),  Василь Певневець(Бандера) і багато інших, що прийшли допомогти перевернути човен і витягти його з двору Анатолія Рака.

     

Ми спершу задали контури боковими дошками. Прикріпили до них всі боті і лише після тогоколи набили другий ряд  дошок по боках почали кріпити днище. Чому так? Бо дерево змусило нас трохи змінити кут центральних бокових ботей  Далі вже збирали бокові дошки до 7 ряду включно. До ботей кріпили 20 см цвяхами використовуючи їх як скоби загинаючи їх  відповідним чином.. 

Ми запланували будувати з дошок в стик, а не накладаючи одну на одну. Стики паклювати вирішили промасленими канатами, бо як вивчили з джерел - це кращий варіант для паклювання.

    Нинішні майстри малих човнів спочатку на рівному роблять днище, а потім вигинають домкратами... 
    Ми цей момент викреслили навіки з методики будування такого струга.  

    Зібравши та попаклювавши човен, просмолили та гуртом перевернули його, використавши для цього просто багато людей. Не стали робити приспособу для перекидання. як в латвійців в одному з представлених тут фото.

  

 Перевернувши, доробили носи побудували чердаки з обох сторін. Як побачили в подальшому вони замалі і визначились з варіантом кріплення весел. Для цього розглянули три варіанти. Обрали один найкращий, на нашу думку. 

    Зібравши та попаклювавши човен, просмолили та гуртом перевернули його, використавши для цього просто багато людей. Не стали робити приспособу для перекидання. як в латвійців в одному з представлених тут фото.

  

      У них човен таки важчий, бо деревина використана товста.

      Наш стапель перетворили на приспособу для транспортування до річки, бо заплановане місце спуску знаходиться в 300 метрах від місця побудови.

       Спускати запланували на  5 жовтня в місті Підгородному о 12 годині дня. 

       Намітили шлях яким будемо пливти до Дніпра.

По Кільчені можна було б ще і загубитись в її кільцях.

Але не так склалось, як бажалось. Транспортувати на колесах стало важко, бо пішов дощ, колеса загрузли в землі обабіч дороги і тоді довелось викликати евакуатор. Дощ лив так довго і сильно, кінця і краю тому не було видно. тому ми вимушені були просто відвезти евакуатором в інше місце. 2019 року спуск човна так і не відбувся.

Так наш човен зиму зимував. Дякуємо гостинності яхт-клубу "Дніпро"

     По весні планували спустити човен. Але вирішили перед тим допрацювати човен і зробити по бортах вязанки очерету, щоб було як в козаків. Для цього взимку . коли замерзне річка, набрати на ній доброго очерету і заготовити на весну його...

     І тут не склалось. Зима виявилась теплою і не дочекавшись сильних морозів ми так і зустріли весну.   

      По весні таки в один з теплих квітневих днів ми з козаками знайшли чудовий очерет, поки що не весь спалили, в заповідній зоні на півострові навпроти ж.м.Кам'янського в Дніпрі...

      А далі  два дні займались заготовлянням цієї тростини. В заготівлі брали участь не всі козаки, а лише Ворон, Дудко. Колоброд. Шапа, Гедзь, Гурбич, Різник.Перший день заготовлене перевезли за допомогою Гедзя. А на другий день нам надав допомогу причепом Олександр Гурбич.

     Привезли те все до човна і завантажили тимчасово всередину,  Коли добрались до човна наступного разу, пройшло ще не один день. 

     Спочатку з Миколою Шапою прибили скоби, що заготовив Ворон, скоби зроблені були на відстані одна від одної, та встигли до вечора обвязати один борт. Товщина снопа по центру борта доходить до 50 см. 

Через декілька днів працювали Ворон та Колоброд, що завершили  обвязку другого борту.

      Хоч минулого року ми спробували зробити весла з акації саморобні. Проте все одно вирішив попитати в друзів готові весла і нам таки знайшли 8 весел. Ми дуже вдячні долі, що  вона подарувала нам таких друзів.

Маючи все готовим і знаючи, що  в мене запланована відпуска на деякі дні,  оголосили офіційний спус човна через соцмережі.

    Появились бажаючі взяти участь в цьому процесі і ті, що змогли ввійти до складу екіпажу. Нам потрібно було 6 чоловік на весла одного на стерно і одного запасного - це як мінімум.

    Одного дня зателефонували з радіо і запропонували дати інтерв'ю про цю подію, що дало додатковий розголос про неї. 

     З досвіду по побудові човнів від майстрів дізнались, що човни затоплювали козаки на тиждень і лише потім викачували воду і плавали, попередньо всі виявлені щилини попаклювавши.

     Місця придатного для затоплення човна на базі яхт-клубу ми не знайшли і тому відшукали добре мілке місце недалеко на річці Самарі.

    15 серпня оголосили збір і замовили техніку. 

     Дякуємо всім журналістам і Анфісі Букреєвій і журналістам каналу D1 і багатьом іншим, що прийшли зафіксувати цю подію для історії.

 Поки чекали евакуатор,  Анфіса Букреєва взяла в мене невеличке інтерв'ю.

    Повантаживши човен ми доправили та спустили вдало його в чудовому місці, як виявилось тут місце сакральне для козаків запорожців - місце перемоги І.Д.Сірка над татарами. Козаки напали на них і відбили полонених українців...

     На фото човен вже перед відправленням. А коли спустили його то він поступово набрався води по самі лавки. Добре. що тут мілина. тож вичерпавши воду ми запаклювали деякі виявлені нами місце де тече.

     Переночувавши ніч човен набрав всього на висоту нижньої боті - 12см.

     Ще раз нагадаю. що радять тримати тиждень човен в воді і ми потім впевнелись. що він і далі починає змінювати свою форму і появляються нові щилини для паклювання. Тож кожного разу. як відкачуєш воду з нього треба запаклювати нові щілини де тече і потім вирушати в похід, тоді менше доведеться вичерпувати воду під час руху.

       

    Поки чекали човен, що мав нас підстраховувати. ми з Колобродом ще встигли зняти невеликий епізод до нашого учбового фільму про ведення двобоїв.  Так наш човен ввійшов ще і до фільму.    

МІНІАТЮРИ. СПОКОНВІЧНІ ВОРОГИ. Програма популярізації козацьких витоків українського народу. 5 епізодів фільму на 5 хвилин є невеличким учбовим посібником для вивчення прийомів володіння шаблею. Щоб не демонструвати бій між козаками, що несе якийсь поганий посил, ми знімали бій козака з турком чи татарином... Нам набридло на всяких фестивалях споглядати бійки між козаками. хоч як їх називай. але брат на брата не має шаблю піднімати... В фільмі знімались козаки Ворон та Колоброд, відеооператор Ірина Пасинко і монтаж Володимира Пасинка та Олега Черненка.

      

     Якщо хтось називає наш човен моделлю, то помиляється - це є повноцінний струг, що відповідає тому. що використовувалось в ті часи. 

     Нижче подані світлини різних авторів: з інтернет ресурсів та Олега Черненка, Бориса Ковтонюка Сергія Тютюника, Анфіси Букрєєвой, Василя Дудка, Сергія Дніпрового, Анатолія Рака, каналу D1 та інших авторів.

Це такий шлях козацького човна. Стартували о 13:30 , до причалу на набережній (6,5км) добралися о 16:20 (без 10хв 3 години ). ще півгодини щоб дістатися яхт-клубу. Всього 8250м. Але коли врахувати що пливли галсами то шлях збільшиться до 10 км, а час зменшиться хвилина на 40. що ми витратили чекаючи супроводжуючий човен, що ламався пару разів.   

       

     На супровідному човні нас знімала на камеру Ірина Пасинко.

А правив човном і давав поради як треба правильно плисти на човні Володимир Берневек. 

Пропливши вздовж Дніпра проти течії ми по лівому борту залишили всі острови і повернули до Набережної Січеславської в бік причалів, один з них був ввільним і ми тимчасово до нього пристали, щоб взяти на борт ще одного бажаючого поплавати на нашому човні гребцем.

 Потім вздовж Набережної Січеславської проплили до місця стоянки Дніпровського клубу крейсерських яхт, де і поставили човен біля причалу одним бортом на мілині.  Ти м і закінчився перший похід нашого човна.