Нижче дам вам статтю про наших братчиків з якими був знайомий останні дні їх життя. Другу Степану Андрушківу, разом з іншими членами КУН, допомагали на подвір'ї. щоб йому зручніше було ходити. А Роман Пастернак нас прийняв до братства УПА ім. Романа Шухевича(Чупринки) в січні 2013 році, за рік до Майдану. Дякую Назару Карімову, що знайшов і мої фото з інтернету для статті.
З 2022 року мені трапилося одне слово – комбатант (від французької combattant). У словнику воно означає ветеран, боєць, солдат. Одним словом – той, хто пережив та пройшов пожежі війни й полум'я вогнів, як співається у славні ОУН «Зродились ми великої години».
На Дніпропетровщині у роки Другої світової війни та повоєнний час діяло розгалужене підпілля ОУН (Південна похідна група), що готувало кадри для визвольного руху. Чимало уродженців краю ставали учасниками та комбатантами українського національно-визвольного руху. Вони народилися на Заході країни, а закінчили своє життя на Сході, а саме – у нашій Січеславській землі. Не по своїй волі, бо такою була доля й шлях двох українців. Усім відомі імена Василя Кука та Федіра Вовка, діяча УГВР та Праведника народів світу.
Але про двох діячів мало хто скаже у контексті історії. Про цих людей і піде мова – двох лицарів українського народу – Степана Андрушківа (1926–2012) та Романа Пастернака (1926–2021).
Життя Степана Андрушківа
Дитинство, війна та ОУН-УПА
Народився 6 січня 1926 року в селянській родині, в селі Конюхи Козівського району – колись це був Бережанський район Тернопільської області. За Польщі закінчив шість класів. За німецької окупації був примусово вивезений до Львова, де юнаків перед вивезенням до Німеччини вчили робітничих професій у ФЗО (скорочення від рос. «школа фабрично-заводского обучения»). У травні 1942 року втік з тієї школи до тітки в Бережани. Там прилучився до підпілля ОУН.
«Ми збирали зброю – багато було зброї розкидано, як радянські війська відступали. У німців ми зброю крали. Заготовляли продукти. За наказом старших друзів з ОУН ми виконували таку роботу», – з інтерв'ю 3 квітня 2001 року.
В Австрії 1943-го за рекомендацією Українського Центрального Комітету, який діяв у Перемишлі, все ж вступив в ОУН. Одержував українські газети з Берліна, з Відня, проводив збори членів ОУН, вів пропагандивну роботу. Через два роки, у 1945-му, намагався прилучитися до підрозділу Української Повстанської Армії, щоб перейти в американську зону окупації Австрії, але потрапив у совєцький полон. Пройшов фільтраційний табір і примусово мобілізований у Совєцьку армію. У квітні–травні брав участь у бойових діях проти окремих угрупувань вермахту на території Австрії. Цілий місяць новобранців гнали пішки з Австрії через Угорщину, Румунію, у місті Клуж-Напока посадили у залізничні вузькоколійні вагони. Під Одесою перевантажили у товарняки і ще місяць везли у Маньчжурію. На той час Квантунська армія вже капітулювала. У ті ж вагони-товарняки повантажили полонених японців, і 162-та мобільна транспортна рота, в якій служив Степан Андрушків, супроводжувала їх, а потім охороняла в Іркутську. Відтак рота була переведена в Челябінську область, на Урал, у Другий окремий мостобудівний дорожно-будівельний батальйон, будувала дорогу на Китай, вантажила щебінь з Байкалу просто лопатами. За невиконання норми карали: не повертали на ночівлю в казарми.
Арешт. Челябінськ і Норильськ
За доносом одного солдата, який теж був мобілізований в Австрії, 3 лютого 1948 року був заарештований. У нього відібрали зимовий одяг, видали літній – і до суду він мерз у холодній штрафній камері військової частини.
«... Десь об 11-й годині ночі підходить старшина Тітов і каже: "Пішли". Заводить мене в оперативний відділ. Роздягли мене. А то ж зима, 3 лютого, на Уралі дуже холодно. Старший оперуповноважений Кисельов сказав старшині: "Принесіть йому літню форму". З мене зняли зимову одежу, принесли ті старі шкарбани-чоботи, гімнастьорку – і мене в холодну штрафну камеру, там же, в частині. Я там просидів з 3 лютого по 14 квітня, аж до суду», – з інтерв'ю 3 квітня 2001 року.
14 квітня 1948-го «тройка» за звинуваченням у «измене Родине» під час перебування в Австрії (ст. 58-1 КК РРФСР) та «антирадянську агітацію» (ст. 58-10) призначила відповідно 25 і 10 р. увязнення (загалом 35 років неволі). Ув'язненого направили у Челябінськ. Працював у кам'яному кар'єрі. Під осінь 1948 року він був відправлений на пересилку в Красноярськ, далі в'язнів пятьма баржами, які тягнув пароплав, два тижні етапували до Дудінки. Оскільки хліба було лише на три доби, вязням варили «затірку» (борошно на воді), а воду для пиття брали прямо з Єнісею, то почалася дизентерія. На кожній зупинці з трюмів виносили по 10-20 трупів. Доїхала хіба половина, і ті ледве дихали. У Дудінці етап трохи підгодували і вузькоколійкою відвезли в Норильська.
Потрапив у 4-й Горлаг – «государственный особорежимный лагерь», що на 80-му кварталі, за 5-7 км від Норильська. На роботу водили на так званий «Горстрой». Довбали мерзлоту, закладали фундаменти. В'язням організували курси мулярів. Вони мурували будинки, потім новий завод – «Медьстрой». Там наш герой працював майже до звільнення.
У 1950 році з Тайшета в «Горлаг» був привезений етапом його двоюрідний брат Петро Саранчук, з яким довелося побути в одному таборі місяців чотири. Відтак Саранчук був переведений у третій каторжний табір. У Степана Андрушківа був «норильський» номер Б-509. саме тут 4 червня 1953 року почалося Норильське повстання, яке тривало до 4 серпня. Основні події розгорнулися в сусідньому, третьому каторжному таборі.
Звільнення, родина та знову нестепне життя
Через два роки, 12 серпня 1955-го, спеціальна комісія з Красноярська переглянула справу Степана Андрушківа і звільнила його «умовно-достроково». Звільнених в`язнів відвезли Дудінку, відтак пароплавом у Красноярськ, видали мізерні гроші на проїзд. Вихідцям із Західної України було заборонено повертатися в рідний край, хіба у східну чи південну Україну. Саме в Апостолівському районі Дніпропетровщини, улаштувавшись на завод «Юждомнаремонт», Степан Андрушків отримав паспорт і перейшов на роботу мулярем у технікум, жив у студентському гуртожитку.
Через рік, 24 серпня 1956 року, одружився з дівчиною Галею, яка теж побувала на примусових роботах у Німеччині, 1959 року народилася дочка Оля. Удвох отримали кімнату в гуртожитку, де на весь поверх була одна кухня. 1958 року купили половину хатини, що розвалювалася, маючи надію своїми руками побудувати житло, тим паче що Степан перевівся на роботу в управління ринками і його виганяли з гуртожитку.
У рік народження Олі, 1959-й, Степан Андрушків вступив на вечірнє відділення будівельного технікуму. Після роботи їхав у технікум, і тільки пізно ввечері при освітленні будував житло. Невідомі люди намагалися заводити з ним провокативні розмови. Особливо дбав, щоб на всі будівельні матеріали в нього були накладні. Проте незабаром прокуратура порушила проти нього кримінальну справу за ст. 199 КК УРСР «Самовільне захоплення землі і самовільне будівництво».
Один слідчий відмовився вести справу, інший,на прізвище Сулгаков, після закінчення слідства сказав: «Тобі все ж таки пощастило: варто в тебе знайти на 120 карбованців незаконно куплених матеріалів, і ти знову б отримав термін і все б конфіскували». На суд прийшли сусіди і засвідчили, що подружжя чужої праці не використовувало. Суд виніс вирок: 6 місяців виправних робіт з вирахуванням 25% заробітку та конфіскацією будівлі.
Після суду він запитав суддю: «Яка ж конфіскація? Це ж незакінчене будівництво. Воно тепер моє чи не моє? Що з ним робити?» Суддя сказала: «Як будували, так і будуйте». За чотири-п'ять років довів будівництво до кінця.
Національне відродження та діяльність у Дніпропетровську
Згодом Степан Андрушків 8 років працював у технікумі, потім – в управлінні ринками, з 1967 року – на заводі медичного обладнання, відтак 19 років виконавцем робіт у рембудконторі. 1986 року вийшов на пенсію.
У 1991 році Степан Андрушків домігся реабілітації за судимістю 1948 року, а згодом генеральну прокуратуру він розшукав свій військовий квиток, де було записано, що він був учасником бойових дій 1945 року, за що його Народний Рух України нагородив медаллю «Учасник Другої світової війни 1939–1945 за боротьбу з фашизмом».
Фото вояка УПА Степана Андрушківа у газеті «Січеславський край», серпень-вересень 1997 року
Навесні 1989 року долучився у лави Народного Руху України, а через три роки – у 1992 році очолював обласну організацію Конгресу українських націоналістів (КУН).
Оцифроване та кольоризоване фото завдяки ШІ. На його формі – значки: прапор України, «Ще не вмерла Україна» з Тарасом Шевченком та знак УПА
Як поважна людина та діяч УПА, у 1993 р. брав участь у створенні Товариства політв'язнів і репресованих і Братства вояків УПА, яке очолив до самої смерті 22 грудня 2012 року.
Кадри з похорону 24 грудня 2012 року
Олег Черненко
24 грудня 2012 року відбулися його похорони. Бажаючі вшанувати пам'ять чин останнього в Дніпрі оунівця прибули на 11:00 до будинку 43 на вулиці Червонофлотській (нині – Петра Григоренка, неподалік від бульвару Чорновола) – а їх було два десятки, здебільшого побратими та діячі національно-патріотичних сил.
Кадри з похорону 24 грудня 2012 року
Олег Черненко
їПохований на одному з цвинтарів Дніпра, проте автор обовязково знайде місце останнього спочинку.
Життя Романа Пастернака
Дитинство, участь в УПА та арешт
Роман Михайлович Пастернак народився 14 січня 1928 року в селі Утиховичі Перемишлянського району Львівської області в селянській християнській патріотичній родині.
«Народився під Польщею, потім жив під більшовиками, а 1941-го прийшли німці» – сумно констатує Роман Михайлович. Згадує, як зустрічали в 1939-му совєтську армію «визволителів»... Але вже буквально за місяць «визволителі» стали катами... Тоді йому було десять років.
У своєму селі закінчив 7 класів і коли йому виповнилось 15 років, вступив до молодіжної організації ОУН. Уже через рік, у 1944 році, добровільно вступив до відділу УПА «Сотня Рубачі», якою керував сотенний «Ворона». Військовий вишкіл Роман Пастернак пройшов на Рогатинщині в Золотій Поляні. Ці події відбувалися під час німецької окупації. Казав, що вишкіл проводив колишній капітан армії Чехо-Словаччини і готував їх як майбутніх офіцерів.
Перше бойове хрещення пройшов у бою з німецьким підрозділом, який займався грабунками по селах і відловлював людей, щоб відправляти до Німеччини. Незважаючи на те, що у німців були танки, а в упівців – лише стрілецька зброя, вдало влаштувавши засідку, вони змогли відбити в окупантів захоплених ними людей в селі Тучне Перемишлянського району Львівської області.
З початку 1945 року відділ був розформований на малі похідні групи по 15–20 чоловік, молодий вояк Роман був включений до теренової боївки Перемишлянського району, де командиром був «Богдан».
28 червня 1947 року за доносом сільського голови, Роман Пастернак потрапив у засідку і був заарештований чекістами. Спочатку його привезли до Перемишлян, де цілий тиждень нещадно катували, а згодом переправили до Львова у відому ще з 1939 року тюрму на Лонцького, де він перебував під слідством на протязі двох років до березня 1949 року.
Згодом до Києва – в Лук’янівську тюрму. Там через два місяці його було засуджено на 10 років позбавлення волі за ст.ст.54-1а, 54-11 КК УРСР. Покарання відбував у концтаборах міста Воркута. Працював у шахті. Чимало часу провів у карцері, адже брав активну участь у страйковому русі, організовував разом з товаришами табірні страйки і заколоти.
Після звільнення з ув'язнення ще 10 років жив у Воркуті, перебуваючи під наглядом комендатури без права виїзду з міста і необхідності щотижневої відмітки у коменданта – як тоді називали, «вовчим білетом». Тоді ж у Воркуті зустрів свою долю – таку ж, як і він, каторжанку-упівку Марію, з котрою прожив 30 років щасливого подружнього життя, виховав доньку і сина й дочекався внуків.
Визволення з неволі та життя до кінця 1980-х. Національне відродження
1966 року Роман Пастернак отримав можливість покинути Воркуту, але без права поселення в Західні області України, а також у всі обласні центри ближче ніж за 101 кілометр.
За іронією долі борцеві з комунізмом вдалося влаштуватися слюсарем-складальником на завод гірничого обладнання «Комуніст», де й пропрацював аж 40 років на будівництві «комуністичного раю». І хоч колишнього вояка УПА на початках там знову ледве не засудили, звинувативши в антирадянській пропаганді, сумлінний робітник залишив підприємство лише у 80-річному віці.
Попри неприязне і навіть вороже ставлення до нього начальства, постійний нагляд приставлених агентів КГБ і сексотів, його стосунки в колективі були досить товариськими і теплими. У 1980-х роках шахтне обладнання, вдосконалене Романом Пастернаком та його бригадою, було відзначене на Всесоюзній виставці народного господарства у Москві, за що навіть затятого «бандерівця» преміювали тоді легковим автомобілем «Москвич».
Роман Пастернак, 2018 рік
Іван Дремлюга
Коли почалось національне відродження, у 1989 році одним із перших вступив до Народного Руху України за перебудову. Згодом організував і очолив Центрально-Міську районну організацію Народного Руху України у Кривому Розі. З 1992 року він голова Криворізької міської організації Всеукраїнського братства ОУН-УПА. 2009-го призначений референтом Ветеранів ОУН, а з 2011 року і до своєї смерті був повітовим головою Братства ОУН-УПА в Дніпропетровській області.
Відзначення 90-річчя упівця у Кривому Розі (14 січня 2018 року)
«Головне, нам треба зараз побороти нашого одвічного ворога, і тоді, я переконаний, все буде гаразд, все буде добре»
З нагоди 90-річчя ветерана у виконкомі Центрально-міської ради в місті Кривому Розі зібралися його колишні колеги, громадські активісти, журналісти і власне самі працівники виконкому на чолі з його головою Сергієм Нєженцевим привітати ювіляра.
Чи не вперше в історії міста офіційна влада вирішила віддати шану затятому «бандерівцю».
У країні, де справжні борці за її незалежність все ще перебувають фактично поза законом (з 2015 року вони офіційно у повазі як борці за незалежність), а їхні кати мають чи не найбільшу шану в державі, отримуючи фантастичні персональні пенсії та пільги, погодьтеся, це надзвичайна подія. Отже, лунали теплі промови і щирі побажання, квіти, подарунки й відзнаки.
«Рішенням виконкому Центрально-Міської в місті ради, за активну громадську діяльність, боротьбу за Незалежність України, багаторічну плідну працю і з нагоди 90-річчя від дня народження Почесною грамотою виконкому Центрально-Міської в місті ради нагороджується Пастернак Роман Михайлович», – оголошується текст офіційного документа.
«Хочу побажати, щоби ви ще багато років служили суспільству й були потрібним нашим землякам», – додає до сухого офіційного тексту своє щире побажання голова виконкому Сергій Нєженцев. І розчулений сивочолий ветеран промовляє у відповідь: «Служу українському народу». І в цих словах не відчувається ні найменшої пафосної фальші.
І все ж, чи не найбільше враження справила на колишнього вояка УПА і політв’язня зустріч із представниками патріотичних організацій, зокрема з юними активістами «Пласту», яка відбулася напередодні в офісі міської організації ВО «Свобода».
«Дуже мені було приємно з дітьми, з «Пластом», – ділиться враженнями Роман Михайлович. – Нарешті дітей почали виховувати в дусі української нації. Тож я задоволений тим, що естафету передаю у надійні руки. Я дуже тішуся з того, що підростає справжня українська патріотична молодь – не фальшиві патріоти, а дійсно наше майбутнє».
Привітати ветерана з 90-річчям прибув на цю зустріч із обласного центру й голова ГО «Дніпровське товариство політв’язнів та репресованих» Іван Дремлюга, який вручив ювілярові грамоти від громадської організації та від імені голови обласної ради Дніпропетровської області.
І саме він повідомив по секрету, що з ініціативи обласного товариства політв’язнів та репресованих Дніпропетровською ОДА направлено до Адміністрації Президента України клопотання про нагородження ветерана орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
«Я все життя віддав боротьбі за Україну – і коли воював у лавах УПА й смерть ледве не кожного дня зазирала мені у вічі, і коли був на каторзі, і в подальші роки. І хоч була велика загроза моїй родині, моїм рідним, я ніколи не відмовлявся від свого прагнення побачити Україну та українців вільними. І ця боротьба за Україну триває й зараз, тож я закликаю всіх об’єднатися в цій боротьбі, адже Україна – це найдорожче, що в нас є. І вона зараз у великій небезпеці. Тому треба всім нам єднатися – не сваритися між собою, а єднатися, щоби побороти ворога. Я не знаю, як кому, а мені Україна дуже дорога – і тому, що такої немає більш ніде в світі, і тому, що за неї ми дуже дорого заплатили – мільйонами життів, покалічених доль і надтяжкими випробуваннями. Головне, нам треба зараз побороти нашого одвічного ворога, і тоді, я переконаний, все буде гаразд, все буде добре», – такі проникливі й глибоко хвилюючі слова сказав на прощання вояк легендарної армії без держави – незламний лицар української незалежності упівець Роман Пастернак.
Помер Роман Пастернак 17 лютого 2021-го у віці 93 років.
Так спокійно, з миром у душі, відійшли у Вічність останні Лицарі ОУН та УПА, які були родом з Галичини (Івано-Франківщина та Львівщина), але отримали спочинок у Січеславській землі, про яку співається у сучасній версії маршу Січових Стрільців:
«Як повіє буйнесенький вітер
з широких степів,
той прославить по всій Україні
наших захисників!».
Степан Андрушків та Роман Пастернак – ті люди, якими має пишатися нинішня Українська Держава, яка бореться нині з наступниками совєтської тиранії. Не почула тоді, на початку свого життя у відновленній Незалежности, хай їх голоси й спогади почує наша Україна і він, тисячі разів обдурений і зневірений, але незламний у своїй невпинній боротьбі, український народ. А наша мета, як молодому поколінню – нести цей смолоскип Української Нації.
Автор: Назар Карімов, член Народного Руху України, історичних клубів «Холодний Яр» та «Хоругва», історик (м. Дніпро)
Джерела та література:
1. https://museum.khpg.org/1207219203 (АНДРУШКІВ СТЕПАН СЕМЕНОВИЧ. Інтерв’ю 3 квітня 2001 року (2 частини)
2. http://sicheslav-dnipro.blogspot.com/2012/12/blog-post_7459.html (Похорони голови Братства ОУН-УПА Січеславщини Андрушківа С.С.)
3. https://day.kyiv.ua/article/istoriya-i-ya/smert-zazyrala-meni-u-vichi («Смерть зазирала мені у вічі». На Криворіжжі відзначив своє 90-річчя останній в регіоні вояк легендарної армії — упівець Роман ПАСТЕРНАК - Газета «День»)
4. https://bastion.tv/u-krivomu-rozi-pomer-voyin-upa-ta-politvyazen-roman-pasternak_n39438#google_vignette (У Кривому Розі помер воїн УПА та політв'язень Роман Пастернак - Останній бастіон)
Читайте також:
Микола Сарма-Соколовський – отець, бандурист, боєць та націоналіст
