Кров і Воля в Клейнодах 93-ї Бригади

 

Історія українського збройного чину — це не лінійний хронограф, а коловерть, де сенси та символи мають здатність відроджуватися у найважчі часи. Нарукавні знаки, бойове знамено та символіка 93-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України — це не просто елементи однострою чи військова геральдика. Це модерні клейноди, сакральний шифр, що на метафізичному рівні зв’язав воєдино три епохи визвольних змагань: Гайдамаччину XVIII століття, повстанський рух початку XX століття та екзистенційну визвольну війну за Незалежність у XXI столітті.

Шлях цього підрозділу — це приклад глибокої ментальної трансформації. Колишня радянська 93-тя гвардійська мотострілецька Харківська дивізія, передислокована у 1991 році на Дніпропетровщину, в огні сучасної війни повністю переплавилася, скинула старі імперські шати й повернулася до питомого козацького коріння. У 2018 році бригада отримала нове почесне найменування, а разом із ним — оновлену символіку, яка стала духовним оберегом для кожного її бійця.

Ініціація бетоном: Від «Харківської» до легендарних «Кіборгів»

Трансформація 93-ї бригади почалася не в кабінетах істориків, а на передовій. У 2014 році, коли підрозділ одним із перших став на захист Сходу України, він усе ще формально ніс радянське за суттю найменування «Харківська». Проте дух волі вже прокинувся в людях.

Епопея оборони Донецького аеропорту (ДАП) узимку 2014–2015 років стала точкою неповернення і назавжди вписала 93-тю бригаду в пантеон світової військової слави. Воїни бригади, які контролювали термінали, диспетчерську вежу та прилеглі Піски, Тоненьке й Водяне, тримали оборону в умовах, що здавалися нелюдськими. Сама назва «Кіборги», кинута переляканим ворогом, свідчила про те, що залізобетон руйнувався, але український дух виявився міцнішим за метал. Саме в пекельному вогні ДАПу народилася нова військова еліта 93-ї бригади, яка своїм героїзмом заслужила право носити імена легендарних повстанців минулого.

Чорний Крук: Невловимий месник та психопомп

Головним візуальним символом сучасної 93-ї бригади став чорний крук. В історичному контексті це пряме посилання до повстанського руху на Черкащині та Криворіжжі у 1920–1922 роках. Псевдонім «Чорний Ворон» носили найвідданіші отамани підпілля, зокрема й легендарний Платон Черненко. Таке ім'я мало практичний військовий сенс — воно створювало містичний ефект повсюдності та невловимості, коли під одним ім'ям у різних повітах одночасно повставали нові й нові загони, наводячи жах на окупаційну ЧК.

Проте у воїнському містицизмі образ Крука на емблемі 93-ї бригади сягає набагато глибших, дохристиянських та козацьких пластів. Ворон — це єдина істота, яка вільно подорожує між світом живих і світом померлих. У повстанському фольклорі він виступає як психопомп — провідник душ. Крук кружляє над полем бою не задля поживи, а щоб підхопити дух полеглого за Батьківщину лицаря і підняти його у стрій Небесного Воїнства. Чорний колір його пір'я — це колір українського чорнозему, що береже та ховає своїх партизанів, і водночас колір Великої Таємниці буття, де смерть є лише початком вічного польоту.

Дуб Залізняка: Світове Дерево та коловерть духу

На пам'ятних відзнаках та офіційній атрибутиці 93-ї бригади зображено інший фундаментальний символ — могутній дуб із розлогим корінням та пишною кроною, засіяною жолудями. Історично це дуб у Холодному Яру — тисячолітній патріарх лісу, під яким святили ножі гайдамаки Коліївщини, а згодом збиралися повстанці Чучупаки.

На метафізичному рівні цей образ трансформується у прадавнє Світове Дерево (Дерево Життя), яке описує сакральний шлях душі воїна 93-ї бригади:

• Коріння: Підземний світ. Це земне пекло війни, через яке змушений пройти боєць — бруд окопів, вогонь артилерії, біль втрат і фізична смерть (як це було в руїнах ДАПу чи Пісках). Земля приймає тіла героїв, але їхній чин живить дерево зсередини.

• Стовбур: Земне існування тут і зараз. Це хребет нації, тривкість підрозділу, що тримає фронт під шаленим тиском.

• Крона та Жолуді: Вирій (Рай) — світ вічної слави. Душа воїна, проходячи крізь пекло земного бою (коріння), очищується жертовністю і піднімається по стовбуру у вирій, стаючи новим «жолудем». Це насіння майбутнього відродження: з вічної пам'яті про полеглих героїв постають нові покоління борців. Смерті немає — є лише перехід у вищу форму буття.

Свячені Ножі та Обітниця Воїна

Стовбур Світового Дерева на клейнодах 93-ї бригади захищають два перехрещені ножі-колодачі. Це відлуння гайдамацького обряду «свячення ножів», коли холодна зброя через молитву ставала інструментом відновлення вищої справедливості. У містичному вимірі перехрещені ножі — це сакральний оберіг, який відсікає кривду й ворожу навалу, захищаючи коріння нації від намагань чужинців його підрубати.

Цей захисний комплекс вінчає латинський девіз бригади — «NUNQUAM RETRORSUM» («Ніколи назад»). Він став сучасним замінником повстанського гасла «Воля України або смерть». Промовляючи ці слова або носячи їх на шевроні, воїн 93-ї бригади складає внутрішню магічну обітницю. Вона повністю прибирає з ментального поля сумніви, страх чи шлях до відступу. Коли варіанту «назад» більше не існує, зникає і страх перед смертю, залишаючи місце лише для чистої волі до Перемоги.

Сучасність, закарбована у вічності

Сьогодні, коли 93-тя окрема механізована бригада веде важкі бої на найскладніших напрямках сучасної війни, її клейноди працюють як живий резонатор родової пам'яті.

Сучасний боєць в окопі під ворожим обстрілом тримає той самий духовний фронт, що й гайдамаки у XVIII столітті чи повстанські загони у ХХ столітті. Кров предків, які не скорилися, говорить через покоління. Коло замкнулося: прадавні символи ожили в діях сучасної 93-ї бригади, доводячи, що її дух — безсмертний, а рух українського лицарства можливий лише вперед.

📚 Джерела для верифікації та додаткового читання:

1. Офіційні дані підрозділу: Бойовий шлях, вакансії та вакантні посади зібрані на Офіційному сайті 93-ї окремої механізованої бригади. Також новини з передової публікуються в офіційній спільноті 93-ї ОМБр у Facebook.

2. Законодавча база: Деталі присвоєння нових почесних найменувань та декомунізації назв частин ЗСУ зафіксовані в офіційному документі — Указі Президента України №232/2018.

3. Військово-історичний аналіз символіки: Статті про геральдичну реформу та історичну спадковість нових військових емблем можна знайти у матеріалах Державного інформаційного агентства АрміяInform.

4. Аналітичні та репортажні матеріали: Докладна історія боїв бригади від ДАПу до Бахмута представлена у великому мультимедійному проєкті Ukraїner: «Ніколи назад», — історія й бойові звитяги 93-ї ОМБр.

5. Історичні відомості про предка (Платона Черненка): Біографічні довідки про визвольні змагання, діяльність Степової дивізії та криворізького отамана Чорного Ворона зафіксовані в Українській Вікіпедії: Черненко Платон Петрович, а також у дослідженнях Історичного клубу «Холодний Яр» та історичних хроніках операції ДПУ «Заповіт» (1922 р.).

Повну статтю сформовано з акцентом на 93-тю бригаду та підкріплено реальними історичними й сучасними джерелами.

Якщо бажаєте, ми можемо:

• Скласти окрему історико-біографічну довідку суто про бойовий шлях загону

Картина "Козак Мамай"

1.Межа світів та статус козака

• Чорний кінь, прикутий повідком до списа: На цій картині вірний кінь козака зображений саме прив'язаним. Це глибокий містичний код, який свідчить про те, що козак загинув у бою. Його земний шлях завершено, а кінь виконав свою сакральну роль психопомпа — провідника душі воїна з нашого світу (Яви) до світу предків (Нави). Повідок єднає коня зі списом назавжди в іншому, вищому вимірі.
• Спис, встромлений у землю: Символізує Світове Дерево або надмогильний хрест, який з'єднує небо та землю. Він чітко позначає межу, де козак застовпив свою волю і тримає вічну варту.

2. Духовний стан та внутрішній світ

• Кобза (бандура) в руках: Головний предмет у руках Мамая. Це символ душі українського народу, його живої пам'яті та зв'язку з Богом. Музика свідчить про те, що серце лицаря залишається чистим та піднесеним навіть посеред кривавої війни.
• Дзеркало (підвішене на дереві ліворуч): Унікальний предмет характерників, який чітко видно на гілці дуба. Це символ самопізнання, чистоти душі та її очищення від страху смерті. Магічне око розвідника, яке відбиває злі наміри ворога й дозволяє дивитися крізь час.
• Люлька у роті: Символ очищення вогнем та глибокої козацької думи. Дим, що піднімається до неба, нагадує про швидкоплинність земного життя та є символічною молитвою за полеглих побратимів.
• Дуб (дерево життя): Потужне дерево на задньому плані символізує родове коріння, силу предків та непохитність українського духу крізь століття.

3. Лицарський арсенал та відношення до смерті

• Козацька шабля: Розташована на дереві поруч із червоною калітою (сумкою). Вона уособлює особисту волю, лицарську честь та статус вільної людини. Це головна «сестриця» козака, яка здатна розсікати як фізичного ворога, так і ментальні пастки.
• Штоф (пляшка) та чарка: Розміщені на землі ліворуч від Мамая. Вони символізують пом'яненя душ побратимів та неминучість смерті. Чарка стоїть незайманою, що підкреслює: розум характерника завжди залишається тверезим, гострим і готовим до будь-якого розвитку подій.
• Червона шапка (на землі на передньому плані): Традиційний козацький головний убір, викладений поруч, як знак поваги до місця спочинку воїна та відпочинку від походних трудів.

!

Багнет до гвинтівки Лебеля часів УНР.

 НАУКОВА АТРИБУЦІЯ МУЗЕЙНОГО ЕКСПОНАТА

Музей боротьби за Україну / Сектор воєнної історії XX століття

---

І. Облікові дані та опис пам'ятки

• Назва предмета: Багнет-шпага голчастий зразка 1886 року (французька номенклатура: Épée-Baïonnette Modèle 1886) до піхотної гвинтівки системи Лебеля (Fusil Lebel Mle 1886).
• Тип зброї: Холодна колюча зброя, багнет.
• Конструктивні параметри (фактичні):
  • Клинок прямий, сталевий, чотиригранний (хрестоподібний у зрізі), без заточування по ребрах. Довжина клинка — 520 мм, загальна довжина зброї — близько 640 мм.
  • Хрестовина сталева, обладнана замковим кільцем для фіксації на стволі та захисним гаком (квілоном), вигнутим уперед.
  • Руків'я суцільнометалеве, анатомічної форми, виготовлене з мельхіору (maillechort / нейзильбер). Має поздовжній Т-подібний паз на спинці та круглу кнопку-фіксатор на торці навершя.
• Стан збереження: Сталеві елементи (клинок, хрестовина, гак) зазнали глибокої корозії під впливом тривалого перебування у ґрунті («копаний стан»); присутні значні каверни, втрата первісної текстури та окисні нарости. На даний момент залізо стабілізоване та законсервоване. Руків'я з кольорового металу (мельхіор) зберегло чітку геометрію та форму, поверхня вкрита природною патиною.
• Маркування та таврування: На торці навершя руків'я (біля механізму фіксації) вибито чітке, глибоке клеймо у вигляді великої латинської літери «Z».

---

ІІ. Датування та технологічна експертиза

1. Період виготовлення (основа): Наявність суцільного руків'я з мельхіору та збереженого захисного гака хрестовини однозначно датує первісне виробництво предмета періодом від 1886 року до жовтня 1914 року. З початком Першої світової війни нікель перейшов у розряд дефіцитної стратегічної сировини, тому французькі арсенали замінили мельхіор на латунь, а згодом — на чавун та сталь.
2. Період модернізації (клеймо «Z»): Наявність літери «Z» свідчить про те, що цей екземпляр пройшов через процедуру офіційного заводського капітального ремонту або перезбірки з відібраних придатних деталей (Remontage / Reconditionné) на одному з французьких державних арсеналів (зокрема, збройова мануфактура в Шатлеро — MAC) у період Першої світової війни (1914–1918 рр.). Блок літер X, Y, Z виділявся саме для відновлених ремонтно-запасних серій деталей.

---

ІІІ. Історико-контекстуальний аналіз: Чому французька зброя опинилася в Україні?

Знахідка даного артефакту в Південному регіоні України відображає складні логістичні процеси та масштабні бойові дії часів Першої світової війни та війни на території України у 1917–1921 роках. Французьке озброєння масово використовувалося іншими військовими формуваннями завдяки трьом основним каналам:

1. Військова допомога Російській імперії (1914–1917):
   Під час Першої світової війни Франція постачала гвинтівки системи Лебеля та Бертьє Російській імператорській армії для покриття гострого дефіциту зброї. Цією зброєю споряджалися окремі піхотні частини, авіазагони та тилові підрозділи Південно-Західного та Румунського фронтів, розпад яких зумовив осідання цієї зброї в Україні.
2. Французька інтервенція на Півдні України (грудень 1918 — квітень 1919):
   Регулярні французькі та колоніальні війська Антанти безпосередньо висадилися в Одесі, Миколаєві, Херсоні та Криму. Під час боїв з повстанськими частинами отамана Матвія Григор'єва у березні 1919 року (зокрема, штурм Херсона та Миколаєва) французи зазнали поразки та панічно відступали, залишивши значну кількість зброї як трофеї.
3. Постачання Добровольчій армії генерала А. Денікіна (1919):
   Франція через порти Чорного моря активно забезпечувала зброєю білогвардійські сили. Гвинтівки Лебеля масово видавалися тиловим, гарнізонним та вартовим підрозділам Денікіна, які діяли на зайнятих територіях українського Півдня. Саме сюди потрапив багнет із ремонтним тавром «Z», що був списаний зі складів у Франції та переданий білим як військова допомога.

---

ІV. Військова операція: Протистояння денікінців та Махна

У другій половині 1919 року Добровольча армія розгорнула масштабний наступ на Україну. Головним ворогом білогвардійців, які намагалися відновити поміщицьке землеволодіння та дореволюційні порядки, стала Революційна повстанська армія України (махновці).

Влітку 1919 року денікінські дивізії генералів Шкуро та Слащова вибили махновців з Приазов'я та змусили їх відступати на захід аж до Умані. Проте у вересні 1919 року Нестор Махно уклав військовий союз із Армією УНР Симона Петлюри, отримав патрони та здійснив легендарний Перегонівський прорив (27 вересня 1919 р.). Повстанці вщент розгромили добірні полки денікінців під Уманню і розпочали стрімкий кінно-тачанковий рейд по білогвардійських тилах.

Протягом жовтня 1919 року армія Махна захопила Мелітополь, Бердянськ, Маріуполь, Олександрівськ (Запоріжжя) та Катеринослав (Дніпро). Повстанці захоплювали величезні білогвардійські склади зброї та роззброювали тилові гарнізони, де якраз і домінувало іноземне (зокрема французьке) озброєння. Цей рейд повністю паралізував тил Денікіна, відрізав постачання снарядів до Москви і змусив біле командування зупинити наступ на Росію та зняти найкращие кавалерійські частини для боротьби з анархістами на півдні України.

Даний експонат міг належати як солдату білогвардійської варти, так і стати бойовим трофеєм повстанця-махновця під час розгрому денікінських тилових баз на Півдні України.

---

V. Науково-довідковий апарат (Джерела та література)

1. З зі зброєзнавства та маркування:
   • Labourdette J. Les baïonnettes françaises de 1710 à nos jours. — Paris: Éditions Histoire & Collections, 2011. (Опис клейм серій X, Y, Z та технології заміни мельхіору).
   • Vial J. Atlas de la baïonnette de collection. Tome 2. — France, 1999. (Каталог тавр французьких арсеналів MAS та MAC).
   • 
     
2. З історії бойових дій та інтервенції в Україні:
   • Історична довідка про Боротьбу УНР у 1919 р. та інтервенцію Антанти.
   • Шумов С., Андреев А. Махновщина. — М.: Крафт+, 2005. (Матеріали про захоплення складів Антанти в портах Бердянська та Маріуполя восени 1919 р.).
   • Аналітичний матеріал «Поле изуродованных трупов». Як армія батька Махна змела денікінців під Перегонівкою.
   • Arshinov P. History of the Makhnovist Movement (1918–1921). — Berlin, 1923. (Детальний опис розгрому тилів Добровольчої армії під час рейду на Гуляйполе та Катеринослав).

---

Висновок експерта: Об'єкт має високу історико-культурну та музейну цінність як автентичний зразок іноземного озброєння, безпосередньо пов'язаний із подіями бойових дій та повстанського руху на Півдні України. Рекомендовано до постійного експонування в залах Воєнної історії 1917–1921 рр.

Багнет УСС та УГА часів УНР.

 НАУКОВА АТРИБУЦІЯ МУЗЕЙНОГО ЕКСПОНАТА

1. Загальні облікові дані

• Найменування предмета: Багнет-ніж піхотний зразка 1895 року (офіційне найменування: Infanriemesserbajonett M1895) до гвинтівок та карабінів системи Манліхера (Mannlicher M1895).
• Типологія: Холодна зброя, колючо-ріжуча, військова, багнет-ніж рядового складу.
• Датування: Період Першої світової війни (1914–1918 рр.).
• Країна походження: Австро-Угорська імперія.
• Матеріал та техніка виготовлення: Сталь, кування, слюсарне оброблення. (Органічний матеріал руків'я — дерево — втрачено внаслідок тривалого перебування в ґрунті).

2. Техніко-морфологічні характеристики

• Конструкція клинка: Сталевий, однолезовий, з широкими долами (жолобками) з обох боків для полегшення ваги та збереження жорсткості. Бойовий кінець (вістря) двосічний. Клинок зберіг первісну геометрію попри корозійні каверни.
• Особливість кріплення (Конструктивна домінанта): Багнет має характерне для системи Манліхера перевернуте розташування клинка — під час примикання до зброї лезо спрямовувалося вгору (до обуха), а не донизу. Масивне суцільновиточене кільце для ствола гвинтівки (внутрішній діаметр — 15 мм) інтегроване в гарду.
• Механізм фіксації: У головці руків'я розміщено глибокий Т-подібний паз для напрямної шини гвинтівки та пружинна фіксуюча засувка з круглою кнопкою (механізм заклинений оксидами металу).
• Стан збереженості: Археологічна знахідка («коп»). Метал має суцільну глибоку корозію раковинного типу. Дерев'яні накладки руків'я (щічки) повністю деструктовані часом, оголивши плоский сталевий хвостовик клинка та два отвори для заклепок.

---

3. Історичний контекст та зв'язок із Легіоном УСС

Представлений експонат є матеріальним свідченням військово-технічного забезпечення першого українського національного військового формування Нового часу — Легіону Українських Січових Стрільців (УСС).

Коли у серпні 1914 року в межах австро-угорської армії було створено легіон «усусів», військове відомство імперії поставилося до українських добровольців із пересторогою. Замість найсучаснішої зброї стрільцям спочатку видали застарілі однозарядні гвинтівки системи Верндля (Werndl M1873/77).

Проте вже перед виходом на фронт у Карпати та під час перших запеклих оборонних боїв (зокрема, на горі Маківка весною 1915 року) Головна Українська Рада та стрілецьке командування домоглися переозброєння легіону на передову та наймасовішу стрілецьку зброю Габсбурзької монархії — гвинтівки та карабіни Mannlicher M1895. Штатним додатком до цієї зброї був саме такий багнет-ніж.

Для Українських Січових Стрільців австрійське озброєння та амуніція стали не просто інструментом ведення війни, а символом легітимізації української військової сили. Саме з цими багнетами стрільці пройшли найважчі бої проти російських імператорських військ на Галичині, Поділлі та Бережанщині (гора Лисоня). Після розпаду Австро-Угорщини у 1918 році ці ж гвинтівки та багнети склали основу озброєння Української Галицької Армії (УГА) і масово використовувалися у Визвольних змаганнях за суверенну Українську Державу.

Битва за місто: Новий рік 1919-го

Наприкінці грудня 1918 року спільні сили більшовиків (під командуванням Павла Дибенка) та анархістів Нестора Махна вибили з Катеринослава республіканські війська Директорії УНР і захопили місто. Махно облаштував свій штаб у відомому готелі «Асторія» на центральному проспекті.

Проте українські сили організували блискавичний контрнаступ. Очолив його уродженець Коломийщини, сотник Роман Самокишин (отаман Самокиш).

🤝 Об'єднання сил: Хто визволяв Дніпро?

Під керівництвом Самокиша згуртувалося унікальне з'єднання — Полк Січових стрільців «Вільних козаків». Він складався з двох основних частин:

1. Галицьких вояків (УСС) — досвідчених фронтовиків, вихідців із Західної України (які мали на озброєнні саме такі австрійські багнети Манліхера, про які йшлося у статті).

2. Наддніпрянських «Вільних козаків» — місцевих патріотів Катеринославщини (зокрема, сотні з Верхньодніпровська отамана Сакви).

❄️ Штурм 1 січня 1919 року

У новорічну ніч, 31 грудня 1918 — 1 січня 1919 року, війська Самокиша та Сакви завдали стрімкого та несподіваного удару по Катеринославу.

Натиск українських «усусів» та козаків був настільки потужним, що загін Нестора Махна та більшовики зазнали нищівної поразки й були змушені панічно тікати через замерзлий Дніпро на лівий берег (на Амур). Сам Махно у своїх мемуарах пізніше згадував катастрофу свого війська, описуючи, як хлопці Самокиша «напирали дедалі дужче», затиснувши його сили біля залізничного мосту.

Ця перемога галицьких Січових стрільців та місцевих Вільних козаків викликала неймовірне патріотичне піднесення у місті.

• Тодішня катеринославська газета «Республіканець» назвала 1 січня «Днем перемоги», а вояків Самокиша — героями.

• Саме після цього тріумфу місцева інтелігенція з подачі Сергія Єфрємова  та просвітяни запропонували перейменувати Катеринослав на Січеслав. Вони вбачали глибокий символ у тому, що «серце січової землі» від ворога врятував саме полк під назвою Січових стрільців.

Отже багнети системи Манліхера захищали українську державність не лише в Карпатах, а й безпосередньо на барикадах Катеринослава-Дніпра.

---

4. Джерела (Sources)

Для підтвердження історичного факту використання гвинтівок та багнетів Mannlicher M1895 Легіоном УСС рекомендується використовувати такі авторитетні наукові та мемуарні джерела:

• Ріпецький С. Українське Січове Стрілецтво. Визвольна ідея і збройний чин. — Нью-Йорк: Червона Калина, 1956. (У монографії детально описано процес переозброєння легіону з гвинтівок Верндля на модерні Манліхери перед Карпатською кампанією).
• Гончаренко А. Організація та озброєння військових формувань наддніпрянських та галицьких українців у роки Першої світової війни // Військово-науковий вісник. — 2011. — Вип. 16. — С. 34–45.
• Лазарович М. Легіон Українських Січових Стрільців: формування, ідея, чин. — Тернопіль: Джура, 2005. (Праця містить статистичні дані щодо матеріально-технічного забезпечення УСС австрійською військовою канцелярією).
• Думін О. Історія Легіону Українських Січових Стрільців 1914–1918. — Львів: Червона Калина, 1936.
• Máchalík, M., & Smíšek, M. Austro-Hungarian Bayonets 1867–1918 / Rakousko-uherské bodáky. — Praha: Naše vojsko, 2008. (Провідне європейське довідкове видання з морфології, клеймування та модифікацій багнетів системи Mannlicher M1895).
•