Три модифікації багнету Мосіна.

 НАУКОВА АТРИБУЦІЯ МУЗЕЙНИХ ЕКСПОНАТІВ (ОНОВЛЕНА ТА УТОЧНЕНА)

Колекційне зібрання: Фонди Музею боротьби за Україну
Група експонатів: Холодна зброя / Багнети
Найменування комплексу: Еволюційний ряд голчастих багнетів до 7,62-мм гвинтівки системи Мосіна (1891–1945 рр.)

---

ЗАГАЛЬНИЙ НАУКОВО-ІСТОРИЧНИЙ ОПИС КОМПЛЕКСУ

Дана група експонатів являє собою цілісний, хронологічно послідовний еволюційний ряд розвитку систем кріплення, збройової балістики та засобів захисту прицільних пристроїв трьохлінійної гвинтівки системи Мосіна калібру 7,62 мм. Комплекс охоплює ключові етапи модернізації військової промисловості від періоду Російської імперії до завершення Другої світової війни.

Усі представлені предмети належать до категорії домашнього/горищного збереження. Метал зберіг щільну внутрішню структуру, оригінальну геометрію граней, робочі вузли кріплень та автентичні заводські маркування (серійні номери), що не були пошкоджені агресивним середовищем ґрунту (на відміну від «копаних» археологічних знахідок).

---

КАРТКИ НАУКОВОЇ АТРИБУЦІЇ ЕКСПОНАТІВ

Експонат №1: Багнет голчастий системи Мосіна зразка 1891 року (піхотна модифікація)

• Епоха / Період випуску: Російська імперія / Ранній радянський період (до 1930 р.).
• Конструктивні особливості:
  • Клинок: Сталевий, голчастого типу, чотиригранний з долами на всіх гранях. Вістря має фірмове заточування у формі плоського шліца («викрутки»), призначеного для розбирання гвинтівки в польових умовах.
  • Вузол кріплення: Рухоме трубчасто-хомутове кріплення. Насадження на ствол здійснюється через Г-подібний паз на трубці. Повна фіксація за основою мушки забезпечується поворотним стяжним хомутиком з оригінальним гвинтом.
  • Просторова орієнтація (балістичний маркер): Головна технічна особливість даного імперського зразка — розташування основи голки під кутом 90 градусів (вертикально-орієнтоване винесення клинка вправо від осі прицілювання). Така геометрія була жорстко прив'язана до балістики довгого піхотного ствола, оскільки пристрілка здійснювалася виключно з примкнутим багнетом.
• Маркування: На підставі клинка присутні фрагменти технологічних клейм армійського приймання.
• Історичний контекст: Базова модель зброї, що використовувалася регулярними військовими формуваннями під час Першої світової війни, Перших визвольних змагань в Україні (Армія УНР, Українська Галицька Армія) та Громадянської війни.

Експонат №2: Експериментально-перехідний багнет конструкції Кабакова-Комарицького з намушником системи Паншина (модифікація 1930 року)

• Хронологічне обґрунтування датування: Дана модель поєднує два незалежні технічні винаходи. Сама система швидкого кнопкового кріплення була розроблена конструкторами Е. К. Кабаковим та І. А. Комарицьким у 1927 році і проходила полігонні випробування у 1927–1928 рр. (перші експериментальні зразки ще не мали захисного кільця). Циліндричний намушник конструкції П. К. Паншина з'явився у 1930 році під час загальної модернізації трилінійки. Обидва елементи були остаточно об'єднані в єдиний серійний виріб саме у 1930 році, що робить цей рік точним часом випуску даного предмета.
• Конструктивні особливості:
  • Вузол кріплення: Комбінована конструкція. Трубка багнета оснащена інтегрованим циліндричним намушником системи П. К. Паншина, призначеним для захисту відкритої мушки драгунських гвинтивок від зміщення під час штыкового бою. Застаріле хомутове кріплення повністю ліквідовано замість нього встановлено автоматичну пружинну засувку (кнопку Кабакова-Комарицького).
  • Просторова орієнтація: Початок конструктивного розвороту клинка. Поява захисного кільця намушника безпосередньо на трубці змусила змінити кут нахилу шийки багнета, щоб відкрити солдату чітку лінію прицілювання через інтегровану мушку.
• Маркування: На плоскій сходинці (підставі клинка) вибито глибокий, чіткий п'ятизначний цифровий номер «55523» без літерної серії. Даний тип чисто цифрової нумерації є унікальним маркером збройових заводів (ТОЗ/ІЖ) межі 1920–1930-х років.
• Музейна цінність: Екстремально рідкісний експонат (раритет). Виготовлявся мінімальними дослідно-промисловими партіями у 1930–1931 рр. Щойно намушник став невід'ємною частиною ствола нової гвинтівки зр. 1891/30 рр., виробництво цієї складної модифікації багнета було повністю припинено.

Експонат №3: Багнет модернізований системи Мосіна зразка 1891/1930 рр. (валовий випуск)

• Епоха / Період випуску: СРСР, період Другої світової війни (кінець 1930-х — 1940-ві роки).
• Конструктивні особливості:
  • Вузол кріплення: Повністю уніфіковане пружинно-кнопкове кріплення засувкою Кабакова-Комарицького. Трубка багнета гладка, позбавлена інтегрованих намушників, оскільки захисне кільце мушки на цей момент уже виготовлялося стаціонарно на самому стволі гвинтівки зр. 1891/30. Конструкція була максимально спрощена та оптимізована для швидкого виробництва в умовах тотальної війни.
  • Просторова орієнтація: Фінальний конструктивний крок еволюції. Клямка замикається за основу мушки, а клинок максимально зміщений убік, забезпечуючи стабільну деривацію (відхилення) кулі відповідно до нових балістичних таблиць воєнного часу.
• Маркування: На округлій частині трубки нанесено маркування радянського збройового обліку періоду Другої світової війни: велика дволітерна серія кирилицею («СБ» або «СГ») та перші цифри номера «43...». На підставі клинка вибито фінальні цифри дублювання номера «...49».
• Історичний контекст: Наймасовіша модифікація холодної зброї РСЧА, яка пройшла всю Другу світову війну і використовувалася в боях на території України.

---

НАУКОВИЙ ВИСНОВОК ЕКСПЕРТИЗИ

Представлений комплекс має високу науково-історичну та експозиційну цінність. Він є наочним посібником, що демонструє перехід військово-інженерної думки від складних ручних систем кріплення (гвинтові хомути імперської доби) через експериментальні спроби захисту відкритих прицільних пристроїв (намушник Паншина) до технологічно досконалої автоматичної фіксації воєнного часу. Наявність автентичних серійних номерів та відмінний стан збереження металу дозволяють використовувати цей комплекс у постійних експозиціях Музею боротьби за Україну.

---

ДЖЕРЕЛА ТА НАУКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Маркевич В. Е. Ручное огнестрельное оружие. История развития от возникновения до введения магазинных винтовок. — СПб.: Полигон, 2005.
2. Федоров В. Г. Эволюция стрелкового оружия. Часть I и II. — М.: Воениздат, 1938–1939.
3. Чумак Р. Н. 3-линейная винтовка Мосина. Атлас чертежей, история создания и модернизации. — СПб.: Атлант, 2017. (Матеріали щодо випробувань кнопок Кабакова-Комарицького 1927 р. та намушників Паншина 1930 р.).
4. Наставление по стрелковому делу (НСД-38). Винтовка обр. 1891/30 г. — М.: Воениздат НКО СССР, 1939.
5. Кулинский А. Н. Штыки мира. В 2-х томах. — СПб.: Атлант, 2002. (Класифікація та клеймування голчастих багнетів Російської імперії та СРСР).
6. Архівні матеріали та проходи колекційних лотів експериментальної зброї СРСР на спеціалізованому історико-технічному ресурсі REIBERT (Військово-історичний портал).

Дві шаблі свідки різанини 1947 року в Індії.

 Наукова атрибуція музейних експонатів

Колекція: Холодна зброя колоніального періоду
Інституція: Музей боротьби за Україну

На підставі наданих комплексних метричних даних, фізико-механічних властивостей сталі та конструктивних особливостей предметів проведено наукову атрибуцію та історико-військову експертизу двох екземплярів довгокликової холодної зброї.

---

Об'єкт №1: Патрульна кавалерійська шабля (Mounted Patrol)

• Загальна довжина: 880 мм
• Довжина клинка: 770 мм
• Товщина обуха біля п'яти: 6,0 мм
• Ширина клинка: 42,3 мм
• Матеріал: Високовуглецева пружинна сталь високої якості.
• Конструкція ефеса: Сталевий гарнітур, що копіює британську модель Pattern 1821/1853, з D-подібною захисною дужкою та додатковими боковими гілками. Руків'я монтоване за допомогою наскрізного хвостовика.

Історико-технічний висновок:

Експонат є автентичною статутною зброєю кінних підрозділів колоніальної поліції (Mounted Police) або військової патрульної служби Британської Індії першої половини XX століття.

Параметри клинка відображають глибоку адаптацію європейської зброї під антропометричні дані місцевих індійських бійців (сіпаїв та поліцейських), які мали нижчий середній зріст порівняно з європейцями. Брак загальної довжини клинка (770 мм проти стандартних європейських 900 мм) компенсований безпрецедентною шириною леза у 42,3 мм. У поєднанні з масивним 6-міліметровим обухом це зміщувало центр ваги на бойову частину, перетворюючи шаблю на надпотужний сікач. Зброя була розрахована на нанесення смертельних рубаючих ударів з висоти сідла по піхоті чи цивільному натовпу, легко пробиваючи щільний багатошаровий одяг.

---

Об'єкт №2: Патрульна піша напівсабля / тесак (Foot Patrol)

• Загальна довжина: 830 мм
• Довжина клинка: 700 мм
• Довжина руків'я: 130 мм (подовжене/ергономічне)
• Товщина обуха біля п'яти: 4,0 мм
• Ширина клинка: 36,5 мм
• Матеріал: Високовуглецева пружинна сталь високої якості.

Історико-технічний висновок:

Експонат класифікується як робоча зброя пішого патруля (Foot/Dismounted Patrol) Armed Police (Озброєної поліції) або допоміжних залізничних та прикордонних підрозділів колоніальної адміністрації.

Зменшена довжина клинка (700 мм) та полегшений обух (4,0 мм) забезпечували оптимальний баланс зброї, що було критично для патрульного нижчого зросту. Така шабля сиділа високо на портупеї, не заважала під час бігу, підйому сходами чи пересування міським натовпом. Подовжене до 130 мм руків'я є важливим тактичним елементом: воно дозволяло бійцю миттєво змінювати хват, зміщувати баланс для швидкого фехтування або перехоплювати зброю двома руками для силового блокування ударів чи нанесення потужних випадів в обмеженому просторі.

---

Історичний контекст та участь у подях 1947 року

Наявність у фондах Музею цієї пари представляє винятковий інтерес для вивчення параметрів зброї залежно від рризначення та  матеріальної культури періоду Розділу Британської Індії (серпень-вересень 1947 року) яку вони самі іноді називають громадянською війною, фактично, як в нинішній війні з РФ, нас вони вважають одним з ними народом, — в Індії ж це була  одна з найбільших гуманітарних катастроф XX століття.

Під час виходу Великої Британії з регіону та створення незалежних Індії та Пакистану спалахнула масштабна міжетнічна та міжрелігійна війна (між мусульманами, сикхами та індуїстами), яка забрала життя від 500 тисяч до 2 мільйонів цивільних осіб.

Роль патрульної зброї у конфлікті:

1. Розкол силових структур: Улітку 1947 року колоніальна поліція Пенджабу, Сінду та Бенгалії фактично припинила існування як нейтральний орган. Патрульні поліцейські масово дезертирували, забираючи з собою табельну зброю, і приєднувалися до радикальних релігійних формувань (Muslim League National Guards, сикхські Jathas).
2. Зачистки на дорогах: Кінні патрулі, озброєні важкими шаблями (Об'єкт №1), залучалися до конвоювання багатомільйонних піших колон біженців (Kafileh). Згідно з архівними свідченнями, патрульні часто або не чинили опору нападникам, або самі використовували важкі клинки для різанини цивільного населення на дорогах міждержавного розмежування.
3. Бої за потяги: Найкривавіші події відбувалися на залізничних станціях (Амрітсар, Лахор) під час штурму евакуаційних потягів. У тісних вагонах, тамбурах та на платформах довга зброя була неефективною. Укорочені патрульні шаблі завдовжки 83 см (Об'єкт №2) із широким лезом (36,5 мм) ставали ідеальним і летальним інструментом для швидкої різанини в замкненому просторі.

Особливості збереження та провенієнс (походження) експонатів

Тривалий час ці предмети перебували у приватній колекції та вважалися виключно «декоративними індійськими сувенірами», які свого часу потрапили до України. Саме цей статус «сувенірів для інтер'єру» врятував клинки від вилучення чи знищення в радянські та пострадянські часи. Проте детальний зброєзнавчий аналіз повністю спростував цю версію.

Причина відсутності чітких клейм та маркувань:
На поверхні клинків практично не збереглося глибоких штампованих тавр, а рослинний орнамент (традиційне британське травлення) лишився лише у вигляді ледь помітних, «замилених» залишків.

Дослідження показало, що це не наслідок сучасної реставрації чи побутового псування. Навпаки — це сліди інтенсивної військової служби. Клинки регулярно натиралися до дзеркального блиску їхнім безпосереднім власником, коли вони ще були його табельною бойовою зброєю.

У специфічному вологому кліматі Індії високовуглецева пружинна сталь потребувала щоденного агресивного догляду для захисту від корозії. Статутна муштра колоніальної поліції вимагала від бійця бездоганного вигляду амуніції перед оглядами. Десятиліття чищення клинка абразивними сумішами (крейдою, дрібним річковим піском чи нафтою) повністю змили поверхневе хімічне травлення орнаменту. Таким чином, брак чітких тавр є не мінусом, а унікальним доказом того, що зброя не лежала на складах, а перебувала на щоденній службі в руках патрульного.

---

Висновок експертизи: Представлені предмети є єдиним функціональним комплексом бойової патрульної зброї правоохоронних органів Британської Індії. Їхні технічні характеристики повністю виключають сувенірне призначення. З огляду на те, що саме піша та кінна патрульна поліція перебували в епіцентрі територіального розподілу та релігійних погромів, обидва клинки мають максимально високу історичну ймовірність бути прямими учасниками або трофеями кривавих подій 1947 року.

---

Науково-довідкові джерела

1. Robson, Brian. Swords of the British Army: The Regulation Patterns 1788 to 1914. — National Army Museum, London, 1996. (Фундаментальне дослідження еволюції британських статутних клинків, які стали основою для колоніальних моделей).
2. Khan, Yasmin. The Great Partition: The Making of India and Pakistan. — Yale University Press, 2007. (Детальний опис хаосу, розпаду поліцейських підрозділів та міської різанини 1947 року).
3. Skennerton, Ian. British Service Swords and Lance Patterns. — Arms & Militaria Press, 1994. (Технічні специфікації та стандарти товщини/довжини клинків для різних родів військ Імперії).
4. Singh, Kirpal. The Partition of the Punjab. — Padam Prakashan, 1972. (Архівні свідчення про напади на потяги біженців в Амрітсарі та тактику дій піших патрулів).
5. Talwar, K. C. Indian Weapons and Armour through the Ages. — New Delhi Books, 1989. (Аналіз специфіки індійських арсеналів, зокрема фабрик в Ішапорі та Дехрадуні, що випускали адаптовану під місцевий зріст патрульну зброю).

Меч дамаської сталі 18 ст.

 НАУКОВА АТРИБУЦІЯ МУЗЕЙНОГО ЕКСПОНАТУ

Перехрестя має характерний загнутий донизу профіль. Належить до типу зброї, яку носили як у Персії, так і в Північній Індії з XVIII по XIX століття. Латунна рукоять була виготовлена з двох частин і зварена між собою — шов можна помітити вздовж верхньої та нижньої частини спинки рукояті.

 

На нижніх ,світлинах приклад подібних 19 сторіччя, що доводять походження ручки кінцем 18 початком 19 ст..  Метал клинків на обох зі звичайної сталі.

Якщо на цьому сайті визначили приблизно 1800-1870,  то на іншому чітко вказали на таку саму шаблю як на зроблену до 1800 року. Фото нижче.

Контекст обліку та зберігання: Музей боротьби за Україну
Назва експонату: Короткий індійський меч (тальвар / тегха) з анімалістичним навершям ефеса
Датування: XVIII століття (період пізніх Моголів / Раджпутські князівства)

Основні етапи та особливості періоду:

• Політична нестабільність: Після 1707 року на троні швидко змінювалися правителі через постійні міжусобиці, змови придворної знаті та відсутність чіткої системи престолонаслідування.

• Втрата територій: Від імперії відокремилися потужні регіональні сили. Виникла Держава Маратха, незалежними де-факто стали правителі Бенгалії, Ауда та Хайдарабада.

• Зовнішні вторгнення: Ослаблену імперію спустошували іноземні завойовники. Найвідоміші — погром Делі перським Надір-шахом (1739 рік) та набіги афганця Ахмад-шаха Дуррані.

• Маріонетковий статус: З кінця XVIII століття могольські імператори фактично втратили реальну владу, перетворившись на пенсіонерів спочатку маратхів, а згодом — британців.

• Фінал династії: Останній імператор, Бахадур Шах II, підтримав Повстання сипаїв 1857 року. Після придушення повстання англійці заслали його до Бірми, а саму імперію офіційно ліквідували, проголосивши королеву Вікторію імператрицею Індії.

Матеріал клинка: Лита тигельна сталь Wootz Damascus steel (Справжній індійський дамаск)
Матеріал ефеса: Латунь (художнє литво, глибока чеканка)Латунна ручка кінець XVIII поч. XIX ст.
Техніка монтажу: Традиційне глухе кріплення хвостовика на природну збройову мастику «лок» (Lakh resin)
Габаритні характеристики:

• Загальна довжина виробу: ~72 см
• Довжина клинка (від гарди до вістря): ~59 см
• Довжина руків'я (включаючи навершя): ~13 см

---

ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ ТА ПОХОДЖЕННЯ

Наданий експонат є класичним зразком елітної військової та парадної довгоклинкової зброї Північно-Західної або Центральної Індії (переважно регіони Раджастхан, Гуджарат чи Удайпур) часів XVIII століття. Ця епоха в історії Індостану характеризувалася запеклим військовим та геополітичним протистоянням між згасаючою Імперією Великих Моголів, Маратхською конфедерацією та суверенними раджпутськими кланами.

Короткі мечі та масивні шаблі з вираженим розширенням полотна ближче до вістря (близькі за своєю морфологією до типів Tegha та Sosun Pattah) слугували не лише ефективною зброєю ближнього бою, але й ключовим детермінантом високого соціального статусу представників військової аристократії.

Ефес виробу виконано в автентичному індо-перському стилі з навершям у формі голови лева з відкритою пащею та деталізовано прокарбованою гривою. У мартиальних традиціях раджпутів та сикхів образ лева (Singha) уособлював вищу військову доблесть, кастову приналежність до воїнів (кшатріїв) та непохитну владу. Стилістика виконання хрестовини (гарди) з короткими латеральними відростками та характерними кулястими потовщеннями на кінцях повністю відповідає канонам збройових шкіл Джайпура та Удайпура середньої та другої половини XVIII століття, зроблена вірогідно в кінці XVIII на поч. XIX ст., бо виявлено аналоги, і можливо поставлена на старий вже тоді клинок, бо мастика темно червона, на датованому іншому клинку вона чорна. Хоча можливо це робилось в різних майстернях, бо обидві кривіші, що нами виявлені мають травлений орнамент на сталі. Ця ж сталь має власний малюнок завдяки металу.

---

МЕТАЛУРГІЙНА ТЕХНОЛОГІЯ: ДОКАЗ АВТЕНТИЧНОСТІ ТА ІСТИННОГО БУЛАТУ (WOOTZ DAMASCUS STEEL)

Макроструктурний аналіз поверхні полотна беззаперечно підтверджує, що цей клинок є еталонним зразком справжнього литого тигельного булату, відомого у світовій науковій практиці під терміном Wootz Damascus steel:

1. Природа візерунка: Текстура металу представлена надзвичайно щільним, дрібносітчастим, нелінійним хвилястим малюнком (кристалічною дендритною структурою). Це категорично не зварний (механічний) дамаск, виготовлений ковальським методом зварювання окремих смуг заліза та сталі. Натомість цей візерунок є прямим наслідком надзвичайно повільного (протягом кількох тижнів) охолодження високоуглецевого сталевого злитка (вуца) у герметично закритому вогнетривкому глиняному тиглі.
2. Маркери кристалізації: Концентричні «деревні» вузли, завихрення ліній та ділянки оптичної неоднорідності, зафіксовані на макрофото, виникають виключно природним шляхом під час сегрегації та виділення надлишкових карбідів заліза (цементиту) у сталевій матриці з надвисоким вмістом вуглецю (у межах 1.2–1.6%). Штучно відтворити такий малюнок методами поверхневого ковальського зварювання неможливо.
3. Хронологічний маркер сталі: Складні металургійні технології виплавки Wootz Damascus steel переживали свій фінальний розквіт саме у XVIII столітті. Впродовж XIX століття, внаслідок колоніальної політики Великої Британії, цілеспрямованого руйнування індійських плавильних центрів та впровадження жорстких законів про роззброєння населення (Disarmament Acts), секрет виробництва класичного історичного вутцу був повністю втрачений. Наявність оригінальної кристалічної структури булату у поєднанні з природним віковим точковим пітінгом (мікрокавернами від тривалого окислення) беззаперечно обмежує верхню межу виготовлення клинка XVIII століттям.

---

ЕРГОНОМІКА ЕФЕСА ТА ВІДПОВІДНІСТЬ СХІДНІЙ ТАКТИЦІ БОЮ

Важливою морфологічною та органолептичною ознакою експонату є компактний (малий) розмір руків'я, що становить близько 13 см разом із навершям і абсолютно не відповідає анатомії європейського хвату та західним технікам фехтування. Цей фактор слугує додатковим науковим доказом оригінального походження зброї:

• Специфіка хвату: Конструкція індо-перського ефеса історично розрахована на щільну, практично нерухому фіксацію кисті воїна між перехрестям гарди та масивним нахиленим навершям у вигляді голови лева. Такий закритий простір повністю виключає вільну рухливість кисті, яка є базовою для західноєвропейських шабельних шкіл нового часу.
• Біомеханіка нанесення удару: Рука воїна, затиснута в такому ефесі, ставала жорстким монолітним продовженням клинка. Зброя була конструктивно оптимізована не під тривале фехтування, парирування чи розмашисті удари з кистьовою протяжкою, а під специфічні силові рубаючо-ріжучі удари, що наносилися за рахунок траєкторії руху ліктя, плеча та всього корпусу. Надвисока твердість та ріжуча здатність сталі Wootz Damascus steel дозволяли клинку ефективно розсікати багатошарові східні обладунки (стьобані бахтерці, халати та щільні кільчуги) саме за такої специфічної біомеханіки.
• Антропологічний маркер: Малі габарити внутрішнього простору руків'я відображають антропологічні параметри корінного воїнського населення Індостану XVIII і пізнішого XIX століття, що повністю відкидає версію про пізнішу європейську стилізацію чи підробку 20 чи 21 ст.,  яка виготовлялася б під анатомію західного споживача.

---

ОРГАНІЧНІ ДОКАЗИ ЧАСУ ВИГОТОВЛЕННЯ (ВУЗОЛ ПРИПАСУВАННЯ ЕФЕСА)

Технологічний аналіз місця безпосереднього сполучення клинка та руків'я (рикассо) надає фінальне і найбільш переконливе матеріальне підтвердження автентичності збірки предмета:

• Мастика «Лок» (Lakh resin): Хвостовик клинка закріплений всередині порожнистого латунного руків'я наглухо за допомогою традиційного індійського термопластичного збройового компаунду «лок». Це натуральна суміш на основі природної смоли (шелаку), бджолиного воску та мінеральних структурних наповнювачів (дрібнотертої цегли чи річкового кварцового піску).
• Стан речовини: Темно-бура маса, що заповнює пази, має виражену зернисту текстуру та глибокі сліди природного всихання. Наявні усадочні мікротріщини, внутрішні порожнечі та характерна зміна пігментації є прямими маркерами деградації давньої органічної смоли, які виникають виключно в процесі багатовікового старіння і не піддаються штучній імітації.
• Цілісність збірки: Повна відсутність слідів сучасних хімічних полімерів (епоксидних смол, клеїв швидкої фіксації), а також відсутність стороннього гвинтового чи штифтового монтажу доводить, що зброя перебуває не в «первісному стані XVIII ст., а є історичним конгломератом (компіляцією) XIX століття. Стан мастики при цьому доводить, що предмет не розбирався останні ~150–200 років, що повністю виключає сучасне втручання чи підробку XX–XXI століть.

---

НАУКОВІ ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Egerton, Wilbraham. An Illustrated Handbook of Indian Arms; Being a Classified and Descriptive Catalogue of the Arms Exhibited at the India Museum. — London: W.H. Allen & Co., 1880.
2. Pant, G. N. Indian Arms and Armour. Vol. II (Swords and Daggers). — New Delhi: Army Educational Stores, 1980.
3. Verhoeven, J. D., Pendray, A. H., & Dauksch, W. E. The Key Role of Impurities in Ancient Damascus Steel Blades. // JOM: Journal of the Minerals, Metals and Materials Society, 1998.
4. Feuerbach, Ann. Crucible Steel in the East: The Archaeology and Metallurgy of Wootz. — London: Institute of Archaeology, UCL, 2002.
5. Rawson, P. S. The Indian Sword. — London: Jenkins, 1968.

---

Документ складено для науково-фондового обліку Музею боротьби за Україну.