Тростина прогулянкова "просвітянки" початку 20 ст.

 АКТ КОЛЕКЦІЙНОЇ АТРИБУЦІЇ АНТИКВАРНОГО ПРЕДМЕТА

1. Загальні відомості

• Назва предмета: Дамська парадна прогулянкова тростина (англійською: Lady’s Dress Stick / Walking Cane).
• Епоха / Період: Пізній модерн (арт-нуво, сецесія). Орієнтовне датування: 1905–1915 роки.
• Регіон походження: Західна або Centralна Європа (найімовірніше мануфактурне виробництво Франції, Австро-Угорщини або Німеччини).

---

2. Технологія виконання та конструктивні особливості

Предмет має складну, раціональну інженерно-ювелірну конструкцію, характерну для періоду другої промислової революції:

• Технологія набалдашника (Штамп і пайка): Руків'я зібрано з двох дзеркальних симетричних половинок, виготовлених методом художнього штампування з тонколистих пластин латуні з наступною спайкою по шву. Ця технологія дозволяла створювати складні ажурні, повітряні орнаменти з наскрізними прорізами, не обтяжуючи верхівку тростини вагою. Метал піддавався штучному хімічному тонуванню (патинуванню) для імітації старої бронзи та підкреслення рельєфу рослинних ліній модерну.
• Матеріал кабошонів (Ранні органічні пластики): Великі двосторонні фіолетові вставки закріплені в глухі касти (гнізда) за допомогою зубчастого (насічного) обідка. Теплопровідність матеріалу («теплий» на дотик) свідчить про використання раннього пластику — целулоїду або бакеліту (каталіну), які на початку XX століття були революційним, ультрамодним матеріалом. Його фактурний внутрішній блиск імітував аметист, але за рахунок пластичності він ідеально обтискався тонким металом штампованої латуні.
• Технологія збірки верхівки: Для міцності штампований набалдашник насаджувався на внутрішню металеву гільзу (трубку). Поверх цієї трубки накладалися фігурні латунні елементи для потовщення, які створювали монолітний, плавний візуальний перехід від тонкого дерев'яного шафта до декоративної головки.
• Анатомічна конусність шафта: Дерев'яний держак виточений з ідеальною градацією товщини від 15 мм вгорі до 10 мм у нижній частині. Така екстремальна делікатність компенсувалася довгою латунною муфтою-наконечником (ferrule), яка захищала кінець тростини від вологи та розщеплення під час торкання землі.

---

3. Історичне обґрунтування: чому тростина належала «просунутій просвітянці»?

Якщо представляти цей предмет як атрибут катеринославської діячки товариства «Просвіта», історичний контекст використання такої тростини базується на двох переконливих аргументах:

Аргумент А: Тростина як маніфест жіночої емансипації та незалежності

У XIX столітті дамські тростини вважалися маргінальним аксесуаром — їх носили або літні жінки для медичної опори, або аристократки під час заміських прогулянок парками. Проте на межі століть (1900–1910 рр.) тонка, витончена тростина стала головним атрибутом «Нової жінки» (The New Woman) — освіченої, соціально активної городянки, яка боролася за свої права, відвідувала університети та публічні заходи. Носіння такої тростини жінкою в Катеринославі (Дніпрі) було викликом патріархальному суспільству. Це заявляло про її самостійність у міському просторі та незалежну громадянську позицію.

Аргумент Б: Естетика українського модерну та катеринославської інтелігенції

Катеринославська «Просвіта» (заснована у 1905–1906 рр.) об'єднувала прогресивних інтелектуалів. Саме стиль модерн (арт-нуво) став офіційним візуальним стилем тогочасного українського культурного відродження. Діячка «Просвіти» прагнула оточувати себе речами, які відповідали європейським тенденціям. Латунь із тонуванням і бакелітом/целулоїдом — це вибір свідомої міської інтелігенції. Це вишуканий аксесуар, де форма та ідея (стиль модерн, емансипація) були важливішими за демонстрацію статків у вигляді масивного палацового золота чи срібла.

---

📝 Джерела та література для довідки:

1. Історія аксесуарів: Dike Catherine. "Cane Curiosities: Exhibition of Walking Sticks" (Дослідження розвитку європейських дамських та системних тростин XIX–XX століть).
2. Антикварна аналітика: Статті та архів закритих лотів міжнародного аукціону Violity: «Дамські тростини — модні аксесуари XVIII-XIX століть».
3. Краєзнавство та біографіка: Чабан Микола. «Діячі Катеринославської „Просвіти“ (1905–1921)» — Історико-біографічний довідник.

Стек офіцера інженеррооо підрозділу британського флоту в Кримській війні

МУЗЕЙ БОРОТЬБИ ЗА УКРАЇНУ
Сектор воєнно-історичної мілітарії та археології Криму

АКТ НАУКОВОЇ АТРИБУЦІЇ МУЗЕЙНОГО ПРЕДМЕТА

Реєстраційний номер: МБУ-КВ-1854/55
Класифікація: Речові пам’ятки / Елементи особистого спорядження військовослужбовців експедиційних сил

---

1. Опис та техніка виготовлення

Назва артефакту: Декоративне навершя (набалдашник) полегшеного офіцерського парадного стека (swagger stick).
Форма: Зооморфна, у вигляді стилізованої голови геральдичного британського лева із гривою.
Лінійні розміри: Загальна довжина — 7,5 см.
Технологія виготовлення (Вікторіанська промислова специфіка):
Предмет виконано методом високоточного фабричного штампування з двох дзеркальних половин (листова мідь/латунь), які були з’єднані та спаяні по шву. Така порожниста конструкція суттєво зменшувала вагу набалдашника, полегшуючи стек та забезпечуючи йому ідеальне балансування в руці.
Фінішна обробка: Після паяння предмет пройшов делікатну ювелірну процедуру посріблення (імовірно, шляхом ранньої гальванопластики, що бурхливо розвивалася в Англії з 1840-х років). Шар срібла повністю приховував лінії технологічних швів.

2. Метод монтажу та збереженість

Внутрішня фіксація: Монтаж навершя на органічну основу (тростину з дерева або бамбука) здійснювався приховано. Фіксацію забезпечував внутрішній круглий виступ (шпонка-паз) на одній із внутрішніх стінок деталі та гарячий кістяний (міздровий) клей. Рідкий клей заливався всередину порожнини, затікав за виступ та утворював глухий замок, який повністю виключав прокручування чи сползання руків'я. Наскрізні кріплення (цвяхи, гвинти) не застосовувалися.
Сучасний стан (Археологічний контекст):
Предмет має сліди перебування в агресивному, сильно мінералізованому та солоному кримському ґрунті протягом 170 років.

• Чорна патина: Залишки оригінального посріблення набули щільного вугільно-чорного відтінку внаслідок глибокого сульфідування (утворення сульфіду срібла
  

  $A{g}_{2}S$
  ). Хімічна реакція була значно прискорена пороховими газами від постійних обстрілів (тогочасний чорний порох містив високу концентрацію сірки).
• Наскрізна корозія: У результаті вимивання цинку зі сплаву (децинкифікації) у найтонших пресованих місцях рельєфу утворилися характерні каверни, глибокі раковини та наскрізні отвори, які вторинно деформували первісну гладку фабричну форму лева.

---

3. Історичний контекст та атрибуція (Зв’язок із Royal Navy та Royal Engineers)

Образ лева є головним геральдичним символом Британської корони. У Королівському військово-морському флоті Великої Британії (Royal Navy) лев традиційно прикрашав навершя офіцерських кортиків (dirks) та абордажних шабель. На суші морські офіцери носили витончені цивільні трості та стеки з цією символікою, підкреслюючи приналежність до еліти флоту.

Проте технологія та колір металу («срібло») відкривають пряму паралель із долею офіцера-інженера (сапера) або представника некомбатантських служб під час облоги Севастополя (1854–1855 рр.).

У британських військах колір фурнітури строго регламентував статус:

• «Золото» носили кадрової бойові офіцери.
• «Срібло» було приписане технічним службам, судновим медикам, інтендантам та військовим інженерам допоміжних/ополченських підрозділів.

Під час траншейної війни в Криму Корпус Королівських інженерів (Royal Engineers) зазнав колосальних втрат: понад 50% офіцерського складу саперів, які керували будівництвом парапетів, підкопів та батарей безпосередньо під вогнем на передовій (на Малаховому кургані, Редані, Чорній річці), були вбиті або поранені.

У нічних траншеях офіцери не носили громіздких довгих шабель — їхньою ознакою статусу та інструментом координації робіт виступали саме короткі легкі стеки (swagger sticks). Цей посріблений штампований лев належав офіцеру технічної/інженерної або флотської служби, який з високою ймовірністю загинув у бою під час одного з артилерійських нальотів чи нічних штурмів. Артефакт вилетів із рук власника під час вибуху, був миттєво засипаний землею зміщеного бруствера траншеї й забальзамований пороховою сіркою на 170 років.

Висновок експертної комісії музею:
Предмет є автентичною особистою реліквією високого історико-культурного значення, рідкісним зразком військово-технічного побуту офіцерського корпусу Великої Британії періоду Кримської кампанії 1854–1855 рр. на території України.

---

Джерела та література для верифікації:

1. Regimental Swagger Sticks of the British Army and Navy forces (1800-1950) // Sally Antiques Military History Collection.
2. UK, Crimean War Casualties, 1853-1856 (Official Records transcribed from the London Gazette) // Forces War Records Database.
3. The Royal Engineers in the Crimea: Siege operations, trenches construction and officer casualties at Sebastopol // The National Archives, Kew (WO 32).
4. Crimean Medals and Personal Artifacts to the Royal Navy with Impressed and Private Naming // Orders and Medals Research Society (OMSA).
5. Облога Севастополя (1854–1855) та інженерна війна в Криму // Матеріали Інституту історії України НАНУ.

---

Табличка 1964 року вул.Косиора 19.

 

МУЗЕЙ БОРОТЬБИ ЗА УКРАЇНУ
Фондово-закупівельна комісія (ФЗК)
НАУКОВО-УНІФІКОВАНИЙ ПАСПОРТ МУЗЕЙНОГО ПРЕДМЕТА

Інвентарний номер: МБУ-ДН-2026/09-ОФ (Основний фонд)

Класифікація: Речові джерела / Пам'ятки міської урбаністики та епохи деколонізації

Назва предмета: Вулична адресна аншлагова табличка «ул. Косиора, 19»

Датування: 1964 рік (виготовлення та встановлення) — вересень 2026 року (демонтаж і вилучення з міського простору)

Місце виявлення: Україна, м. Дніпро (у 1964–2016 рр. — Дніпропетровськ), колишня вулиця Косіора, будинок № 19

Спосіб надходження: Передано в дар Миколою мешканцем Косіора з позивним "Вікінг" (особистий історичний трофей та свідчення індивідуального спротиву)

---

I. ФІЗИЧНИЙ ОПИС ТА СТАН ЗБЕРЕЖЕННЯ

• Матеріал та технологія: Листова сталь, штампування, покриття промисловою чорною емаллю. Напис виконано російською мовою («ул. Косиора, 19») білою та жовтою фарбами через автентичний радянський трафарет шрифту зразка 1960-х років. Наявність російськомовного аншлагу є матеріальним свідченням тоталітарної політики русифікації міського простору УРСР.
• Стан збереження: Музейний (із вираженими слідами тривалого побутування). Спостерігається глибока наскрізна корозія металу (іржа) з лівого боку артефакту, деформація кутів та місць кріплення. Наявні суттєві осередки лущення, розтріскування та вицвітання фарбового шару внаслідок 62-річного безперервного атмосферного впливу. Нашарування бруду та окислення металу збережені для підтвердження історичної автентичності об'єкта.

---

II. ІСТОРИКО-БІОГРАФІЧНИЙ КОНТЕКСТ

1. Об'єкт тоталітарного культу:
Станіслав Косіор (1889–1939) — радянський партійний діяч, генеральний секретар ЦК КП(б)У. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року визнаний одним із головних організаторів та ідеологів Голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні. Насадження його імені в топоніміці Дніпра слугувало інструментом стирання національної пам'яті українців та штучного закріплення радянських маркерів.

2. Хроніка індивідуального та колективного спротиву (2012–2026):
Предмет має унікальну меморіальну історію, яка безпосередньо пов'язана з багаторічною діяльністю Директора Музею і його побратимів та відображає етапи деколонізації регіону:

• 2012 рік (Просвітницький етап): Ініціювання низової інформаційної кампанії проти увічнення ката. Серед мешканців вулиці Косіора поширюються листівки з роз'ясненням його злочинів проти українського народу та закликами підтримати перейменування.
• Серпень 2014 року (Етап прямої дії): Після перемоги Революції Гідності, 5 серпня 2014 року, Директор Музею спільно з представниками місцевих козацьких організацій здійснює публічний демонтаж пропагандистського барельєфа Косіору на цій вулиці. Через високу публічність та медійність керівника руху, тогочасна міліція (на підставі кляуз і доносів прорадянських елементів) обирає його єдиною мішенню для переслідування — він зазнає тиску та одноосібно викликається на допити до місцевого відділку.
• 2015 рік (Інституційний етап): Директор Музею з побратимами входить до складу офіційної комісії з перейменування. Вулицю Косіора законодавчо очищено від імені комуністичного злочинця та перейменовано на проспект Петра Калнишевського (на честь останнього кошового отамана Запорозької Січі) за рішенням Дніпропетровської міської ради.
• Вересень 2026 року (Фінал деколонізації простору): Аншлагова табличка 1964 року, яка понад 60 років залишалася непоміченою на одному з фасадів будинку №19, виявлена та демонтована на цьому тижні, що фіксує остаточну ліквідацію тоталітарного маркера на цій вулиці.

---

III. ДОДАТОК ДО НАУКОВОЇ АТРИБУЦІЇ
(Комплекс матеріалів особового походження)

Для формування цілісного експозиційного вузла «Ціна деколонізації: від листівок до музею» до фондової справи предмета долучаються як невід'ємна часть:

1. Текстова реконструкція чи оригінал листівки (2012 р.): Зразок низової просвітницької відозви до жителів Дніпра щодо злочинів С. Косіора.
2. Медіа-верифікація акції (2014 р.): Матеріали тогочасних інформаційних звітів, публікацій та фотохроніки на вебресурсах національно-патріотичних організацій та у соціальних мережах, де Директор Музею зафіксований як головне медійне обличчя демонтажу барельєфа.
3. Документи протидії (2014 р.): Свідчення про факти тиску та одноосібного викликання до відділку міліції за доносами прорадянських сил (копії повісток, скарг або письмові спогади).
4. Акт інституційного рішення (2015 р.): Копія офіційного рішення про перейменування об'єкта топоніміки на честь Петра Калнишевського за участю Директора Музею як члена комісії.

---

IV. МУЗЕЙНЕ ЗНАЧЕННЯ

Експонат має виняткову історичну та меморіальну цінність. Він ілюструє не лише радянську окупаційну політику маркування українських міст, а й живу історію формування та загартування українського спротиву на Січеславщині. Табличка наочно демонструє шлях, який пройшло наше громадянське суспільство: від підпільних листівок та міліцейських допитів за часів Януковича — до остаточної деколонізації простору та розбудови Музею його безпосередніми учасниками.

---

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Польові дослідження та усні джерела: Інтерв'ю та письмові свідчення свідка й безпосереднього учасника процесу демонтажу тоталітарної символіки, Директора Музею боротьби за Україну. Записано куратором фонду новітньої історії // Фонд особового походження — Архів МБУ. — Дніпро, вересень 2026 р.
2. Законодавчі та судові акти: Постанова Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року у кримінальній справі № 1-4/2010 за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932–1933 роках (щодо визнання вини С. Косіора та інших радянських діячів).
3. Офіційні рішення органів місцевого самоврядування: Програма перейменування топонімів м. Дніпропетровська // Офіційний вебпортал Дніпровської міської ради (dniprorada.gov.ua). Рішення міської комісії з найменування та перейменування вулиць, провулків, площ та інших об'єктів від 2015 року щодо зміни назви «вулиця Косіора» на «проспект Петра Калнишевського».
4. Матеріали мережевих джерел та соціальних медіа:
   • Інформаційні звіти громадсько-політичних акцій з очищення міського простору // Офіційний сайт міської організації КУН (Конгрес Українських Націоналістів) Дніпро. — Серпень, 2014 р.
   • Матеріали медіа-хроніки, фотодокументи та координаційні публікації учасників демонтажу барельєфа С. Косіору від 5-6 серпня 2014 року // Соціальна мережа Facebook (facebook.com).

Куратор фонду новітньої історії: [підпис]
Директор Музею боротьби за Україну: [підпис]