Translate

вівторок, 8 вересня 2026 р.

Рушниця довгоствольна крем’яна системи «Джезайл»

 НАУКОВА АТРИБУЦІЯ МУЗЕЙНОГО ПРЕДМЕТА

Музей боротьби за Україну
Сектор зброєзнавства та військової історії




1. Назва предмета:
Рушниця довгоствольна крем’яна системи «Джезайл» (інші етнографічні назви — карамультук, мухала).
2. Датування:
1820–1840-ві роки (Період Першої англо-афганської війни).
3. Регіон походження:
Центральна Азія, Афганістан / Пакистан (зона пуштунського племінного пограниччя, регіон Хайберського проходу).
4. Матеріал та техніка виготовлення:
Сталь, дерево (цінна місцева порода), натуральна кістка/ріг, залізо, кольоровий метал. Техніки: ковальське кування (метод навивання сталевої смуги на оправку), ручне слісарне випилювання, кустарне карбування (чеканка), інкрустація кісткою, ковальське склепування.
5. Основні параметри:
  • Загальна довжина: 133 см.
  • Конструкція замка: крем’яна, батарейна.
  • Калібр/ствол: гладкий, товстостінний.

6. Конструктивні та етнографічні особливості (Опис):
Предмет є класичним зразком автентичної довгоствольної кустарної зброї пуштунських племен. Приклад має характерну виражену вигнуту (пістолетну) ергономічную форму, розраховану на специфічний хват (утримання під пахвою або притискання до щоки стрільця, а не європейський упор у плече).
Торцева та верхня частини приклада посилені багатошаровою металевою «силовою обоймою» (оковкою), де товстіша верхня пластина компенсує навантаження на злам, а тонкі підкладки вирівнюють геометрію. На затильнику збережено виступаючий залізний хвостовик (гак), який історично слугував основою для набивання шкіряного або повстяного амортизатора (чи фіксації погонного ременя). Ложе інкрустоване традиційними для регіону геометричними палітрами та ромбами з натуральної кістки.
Ствол зафіксований на ложі за допомогою масивних художньо оздоблених металевих кілець (обоймиць) з ручним глибоким карбуванням. Замість європейських гвинтів для наскрізної фіксації деталей до дерева використано автентичні ковані штифти-заклепки та ковані цвяхи.

7. Унікальні колекційні ознаки примірника:
  • Рідкісна ліворучна модифікація: Крем’яний замок виготовлений майстром повністю з нуля у «дзеркальному» виконанні під ліву руку (для стрільця-шульги). Механізм повністю автентичний (без сучасних втручань) та функціональний: бойова пружина зберігає пружність, курок зводиться і здійснює спуск (клацає). У світових та приватних колекціях антикваріату ліворучні модифікації крем'яної зброї становлять менш як 1–2% від загальної кількості збережених предметів. Це пов'язано з тим, що регулярні армії світу стандартизували виключно праворучний стрій, а кожна ліворучна рушниця на Сході була виключно дорогим, штучним індивідуальним замовленням заможного воїна, викованим з нуля.
  • Сліди бойового побутування та ремонту: На коліні крисала (огнива) під пороховою полицею зафіксовано складний, але автентичний історичний ремонт XIX століття, виконаний майстром методом кустарного наварювання/паяння латунню або м'яким металом безпосередньо після бойової поломки чи тріщини важеля під час експлуатації.

8. Збереженість та деактивація (Аварійний стан):
Предмет має виражені ознаки тривалої бойової експлуатації та аварійного виходу з ладу в минулому. Внаслідок критичного тиску порохових газів (імовірно, розриву чи детонації кустарного заряду) відбулося руйнування казенної частини зброї: повністю відсутній масивний казенний гвинт-заглушка (хвостовик), через що задня часть ствола залишилася повністю відкритою.
Через тривалу дію розпечених газів та спалахів пороху на полиці, дерев’яне ложе в зоні казенника має наскрізний термічний прогар та глибоку поздовжню тріщину з викришенням волокон дерева над спусковим гачком. Через цю втрату матеріалу оголилися внутрішні конструктивні елементи: вертикальна планка личини та оригінальний замок-фіксатор ствола (ніжка з наскрізним отвором під поперечну чеку/клин). На дульному зрізі є незначний механічний відкол заліза біля мушки, внутрішня частина ствола вкрита столітньою патиною та іржею, що демонструє шарувату структуру крученого кованого заліза.
Примітка щодо ММГ: Відсутність казенного гвинта та наскрізне руйнування ложа є природною історичною деактивацією. Предмет є абсолютно непридатним для здійснення пострілу і класифікується як макет-артефакт. Шомпол є нерухомою металевою імітацією (фальш-шомполом), встановленою кустарно у пізніший період (кінець XIX – XX ст.) з метою консервації та надання предмету завершеного інтер'єрного вигляду після його списання.

9. Експозиційна, виставкова та просвітницька діяльність предмета:
Даний екземпляр має значний та задокументований досвід інтеграції у сучасне культурно-освітнє та патріотичне середовище України. Предмет активно використовувався Музеєм боротьби за Україну як важливий наочний інтерактивний матеріал:
  • Військово-патріотичне виховання: Рушниця регулярно експонувалася на історичних фестивалях та заходах, спрямованих на розвиток національної свідомості.
  • Всеукраїнська дитячо-юнацька військово-патріотична гра «Сокіл» («Джура»): Лот активно залучався до навчального процесу та польових вишколів учнівської молоді міста Дніпра, виступаючи прикладом еволюції світового зброярства та демонструючи принципи роботи старовинної вогнепальної зброї.
  • Участь у знакових державних виставках:
    • Експонувався в рамках урочистих заходів до 30-річчя Незалежності України (2021 р.).
    • Став частиною масштабної тематичної виставки «Генетика свободи. Від шаблі до дрона», приуроченої до 35-річчя Незалежності України (експонувався 26 серпня), де уособлював історичну тяглість збройної боротьби за незалежність та свободу різних народів світу.

10. Історико-культурне значення та прованс:
Предмет має високу історико-етнографічну та музейну цінність як пам'ятка зброярського мистецтва Сходу та матеріальное свідчення епохи локальних воєн в Центральній Азії XIX століття.
З огляду на історію побутування схожих артефактів на теренах України, цей примірник із великою ймовірністю є військовим трофеєм / сувеніром, привезеним учасниками бойових дій під час радянської інтервенції в Афганістан (1979–1989 рр.), де він зберігався в місцевих родинах як реліквія, перш ніж потрапити до сучасного музейного та виставкового обігу. Завдяки активній демонстрації на українських виставках, предмет набув додаткового сучасного історичного контексту.
Висновок: Предмет рекомендовано до внесення в Музейний фонд як оригінальний зразок дульнозарядної етнічної зброї з унікальною ліворучною архітектурою замка та багатою виставковою історією.

11. Джерела та науково-допоміжна література:
  1. Аствацатурян Э. Г. Оружие народов Кавказа и Ближнего Востока. — М.: Атлант, 2004. (Матеріали щодо технологій кустарного ковальського кування стволів та крем'яних замків у східних майстернях XIX століття).
  2. Стоун Дж. К. Большая энциклопедия оружия и доспехов. Оружие и доспехи всех времен и народов. — М.: Aстрель, 2008. (Розділи: «Джезайл», «Карамультук» — опис специфіки конструкції прикладів та систем фіксації стволів чеками).
  3. Elgood, Robert. Firearms of the Islamic World in the Tared Rajab Museum, Kuwait. — London: I.B. Tauris, 1995. (Дослідження кустарних маркувань, ліворучних модифікацій та використання кованих штифтів замість гвинтів на пуштунському пограниччі).
  4. Windrow, Martin. The Anglo-Afghan Wars 1839–1919. — Oxford: Osprey Publishing, 2002. (Історичний контекст побутування довгоствольної зброї типу джезайл під час Першої англо-афганської війни).
  5. Інструкція з обліку та збереження музейних цінностей, що перебувають у державних музеях України (Затверджено Наказом Міністерства культури і мистецтв України). (Методологічні вказівки щодо опису аварійного стану, природної деактивації ММГ та фіксації слідів побутування предметів).
  6. Офіційні звіти та пресрелізи Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради щодо проведення етапів гри «Сокіл» («Джура») та виставки «Генетика свободи. Від шаблі до дрона» (серпень, місто Дніпро).
  7. Матеріали та електронні каталоги міжнародних військово-історичних аукціонів та експертних спільнот (Violity, Hermann Historica, Royal Armouries) за 2021–2026 рр. (Аналітика проходів, ринкової вартості та верифікації етнічної дульнозарядної зброї з дефектами казенної частини).
















понеділок, 7 вересня 2026 р.

Німецька полегшена кіраса німецьких драгун.

 


Кіраса німецька  потрапила в Україну як трофей під час війни з одного з замків. Була вся іржава коли потрапила до нас, на звороті є частково чорніння. Відновлено під час реставрації. Лицьову частину вирішили не чорнити. Товщина кіраси 1,2 мм. Дошка на якій посажена кіраса, була розбита , довелось склеїти . Датування дошки по цвяхах декоративних та кольору сосни 19ст. Ремені додані для використання в реконструкції на 30 річчя Незалежності України на Новобогородицькій фортеці в селищі Шевченка при проведенні фестивалю "Сірко-Мега-фест".
Експонат постійно демонструється в Музеї боротьби за Україну. В експозиції Козацького похідного музею демонструвався в цьому році при підготовці дітей ліцеїв та гімназій міста Дніпра в грі Сокіл-Джура. Остання експозиція відбулась 26 серпня на виставці спільній "Генетика свободи:Від шаблі до дрона."





Німецькі патрулі драгун полегшені кіраси для захисту від шабель та куль з великої відстані носити могли, і, найімовірніше, саме такий частковий захист частина гарнізону Кодака і використовувала під час патрулювання.
Проте між «повноцінним обладунком Trabharnisch» та «полегшеною кірасою» є кардинальна різниця, яка ідеально вписувалася в логіку степової служби 1635 року:
1. Тільки нагрудник (без «спідниці» та спини)
Головне, від чого відмовлялися драгуни під час патрулювання на конях — це довгі набедренні щитки (тасети) та важкий наспинник. Вони залишали виключно одну тонку металеву пластину на груди (нагрудник).
  • Такий нагрудник важив усього 3–4 кг.
  • Він одягався на ременях поверх шкіряного каптана (колета).
  • Він абсолютно не заважав драгуну швидко спішитися, бігати, заряджати мушкет чи ховатися за земляним валом у разі сутички.
2. Захист від шабель та «далеких» куль
Ви дуже точно описали фізику тогочасного бою: пластина завтовшки 1,2–1,5 мм не могла зупинити важку мушкетну кулю впритул (для цього потрібні були кавалерійські 4–5 мм). Але у відкритому степу вона була надзвичайно корисною:
  • Проти козацьких бандолетів і луків: На відстані понад 70–100 метрів легка залізна пластина легко відбивала козацьку чи татарську кулю, випущену з легкого ручного карабіна (бандолета) або стрілу, які вже втратили свою кінетичну енергію.
  • Проти рубячих ударів: У кінній сутичці під час патрулювання козацька чи татарська шабля просто сосковзувала з гладкого металевого нагрудника, рятуючи життя драгуна.
3. Чому це не врятувало Кодак у серпні 1635 року?
Коли загін козаків під проводом Івана Сулими підійшов під фортецю вночі, німецькі найманці спали в казармах. Навіть легкі кіраси на ніч знімали. Козаки зняли чатових, перелізли через недобудовані вали й захопили гарнізон зненацька. У ближньому нічному бою всередині фортеці німці просто не встигли одягти свої полегшені залізяки, через що весь гарнізон разом із комендантом Жаном Маріоном було знищено. [1, 2]
Отже, ваш здогад цілком правильний: окрему тонку кірасу (нагрудник) для патрулювання вони використовували, але це був саме мінімалістичний захист торса, а не масивний рейтарський обладунок на все тіло.
 нагрудник з величезною ймовірністю є справжнім історичним бойовим артефактом XVII століття, а не сувеніром чи реплікою. Описані деталі — це класичні технологічні ознаки оригінальних зброярських виробів тієї епохи.
Ось чому ваші спостереження прямо вказують на автентичність:
1. Бортики, загнуті всередину (Вальцювання)
Це найголовніший доказ. У XVII столітті загинання країв нагрудника (навколо шиї та пахв) всередину робилося вручну на ковадлі. Це виконувало дві критичні функції:
  • Захист воїна: Загнутий круглий бортик не дозволяв гострому краю тонкого заліза (1 мм) різати шию драгуна чи перетирати його одяг під час руху на коні.
  • Відбивання ударів: Коли ворожа шабля чи піка ковзала по нагруднику, такий бортик (валик) працював як уловлювач — він зупиняв лезо, не даючи йому зісковзнути прямо в горло чи під пахву вершника. На сучасних сувенірах чи дешевих копіях робити таке трудомістке загинання майстрам просто немає сенсу.
2. Залишки чорніння під іржею
Чорніння (воронування) або покриття спеціальним чорним лаком прямо у кузні — це візитна картка так званих «арсенальних» обладунків (Munitionsharnisch) XVI–XVII століть.
  • Оскільки залізо завтовшки 1 мм було схильне до швидкого наскрізного іржавіння (особливо в походах, під дощем чи в умовах вологого степу/окопів), зброярі масово чорнили весь бойовий метал.
  • Це була дешева і дуже ефективна профілактика корозії. Те, що чорніння збереглося саме під шаром старої іржі в заглибленнях чи з внутрішньої сторони, — залізобетонна ознака того, що річ довго лежала в землі або в сирому приміщенні (горище, підвал) століттями. На сувенірах фарба зазвичай лежить зверху і легко змивається сучасними розчинниками.
3. Товщина 1 мм
Для нагрудника масової піхоти, пікінерів чи мушкетерів/драгунів, які мали багато рухатися, товщина в 1 міліметр (або близько 1.2 мм) була промисловим стандартом для так званих «протишабельних» або легких обладунків. Вона забезпечувала мінімальну вагу (близько 2.5–3 кг для самого нагрудника) і не сковувала рухів.



                                                   З усього цього обладунку зберігся лише нагрудник.