Німеччина. Каски та шоломи
16/09/2020 від Редактор
Сталеві каски
Піхотна каска в Німеччині з часів Першої світової війни називався штальхельм (Stahlhelm) - сталевий шолом - і застосовувалася з 1916 по 1945 рік. Конструкцію шолома Stahlhelm розробив доктор Фрідріх Шверд із Ганноверського університету. На початку 1916 року Stahlhelm першого зразка (який пізніше отримав позначення M1916 або М16) почав масово вступати у війська.
Форма шолома була зумовлена поєднанням об'ємів циліндричного тіла, що охоплює голову, і конусним потиличником, що прикриває вуха від удару звукової хвилі та уламків. Зроблений з нікелевої сталі, шолом мав бічні ріжки, призначенням яких були вентиляція та кріплення додаткових захисних пластин; пластини мало використовувалися через їхню велику вагу, а вентиляційні отвори солдати були змушені взимку примітивно закладати. Внутрішній бік каски складався з трьох шматків шкіри з оббивкою, вони регулювалися за розміром голови; шоломи також випускалися різних розмірів. Підборідний ремінець кріпився до металевої оболонки штальхельму. Дві виступаючі втулки — «ріжки» служили не тільки для вентиляції, до них кріпилася спеціальна налобна пластина, яка мала, на думку її винахідників, посилювати захист лобової частини, призначена для вартових і кулеметників, але через свою тяжкість вона використовувалася досить рідко,
Каска М1916 маскувального забарвлення, «черепахова».
а після Першої світової війни її експлуатація в Німеччині зійшла нанівець.
Модифікації M1917 і M1918 були покликані виправити недоліки каски, що отримала позитивні відгуки. Каска M1917 відрізнялася від М1916 лише підкладкою, яка була виконана з алюмінію, на відміну від шкіряної попередньої моделі. У моделі M1918 ремінець кріпився до підкладки шолома і були змінені бічні краї каски з метою посилення чутності. M1918 можна відрізнити від M1916 і за відсутності заклепки для підборіддя ременя на нижній стороні спідниці шолома, яка була на ранніх моделях.
Каска M1918 с ремешком.
Каска M1933.
В 1933 був розроблений шолом M1933, зроблений з вулканізованої фібри, але після того, як в 1935 як стандартний шолом збройних сил був затверджений Stahlhelm M35, каски M1933 були передані частинам цивільної оборони і поліції.
Каска М35.
Парашютисты Люфтваффе использовали Stahlhelm M35 до 1936 года. Вариант для парашютистов изготавливался из стандартного шлема М1935 – от стандартного образца просто отпиливали загибающийся край каски. За это время выяснилось, что стандартный M35 не подходил, либо он слетал с головы парашютиста при неплотно зафиксированном ремешке, либо вызывал удушье парашютиста при очень плотно зафиксированном ремешке. Также выступающие поля шлема при приземлении били в виски парашютиста.Підтулейний пристрій касок, єдиний для M35, M40 та M42.
Каска М1935 була розроблена за участю Фрідріха Шверда. Вона виготовлялася шляхом пресування кількох аркушів молібденової сталі. Товщина листа коливалася від 1 до 1,15 мм. Козирок та закраїни штальхельму було зменшено, модернізовано вентиляційні отвори. Шолом став легшим, що разом із новим шкіряним підшоломником зробило каску більш комфортною. Підшоломник із восьми шкіряних (іноді дев'яти) пелюсток з отворами для вентиляції стягувався зверху шкіряним шнуром (у процесі експлуатації замінювався підручним матеріалом, наприклад, звичайними взуттєвими шнурками). Шийний ремінець, призначений для фіксації шолома на голові, виготовлявся із телячої шкіри. Рамкова пряжка надійно фіксувала потрібний розмір. Підшоломник та ремінь кріпилися до спеціального підпружиненого обруча-каркаса, що забезпечувало максимальний комфорт під час пересування та у разі сильного удару.
Каска парашютистов М38.
В 1936 году каска М35 была заменёна шлемом Fallschirmjägerhelm M38, специально разработанном для парашютно-десантных войск. Шлем был сделан округлым и обтекаемым, в сравнении с M35 его размеры и масса уменьшены, изменилась и форма ремешка, который стал Y-образным (дополнительный фиксирующий ремень крепился к затылочной части каски, что существенно увеличивало плотность посадки шлема на голове и теперь во время прыжка воздушные потоки не раскачивали голову парашютиста из стороны в сторону). Вместо армейского подшлемника стал применяться интегральный колпак с 11 большими отверстиями. Сшитый из двух кусков бараньей кожи (которую с 19 мая 1940 года, из-за дороговизны и сложности выделки, заменили свиной кожей) и армированный пробковым деревом, он вместе с каркасом-обручем обеспечивал дополнительную защиту от травм во время посадки. Вскоре вместо пробки в качестве амортизатора стали применять каучук (вспененную резину). Подшлемник стал наборным — семь разных по толщине резиновых сегментов, крепившихся к алюминиевому кольцу, ещё точнее отслеживали профиль головы десантника.
Первоначально, выпущенные шлемы окрашивали в стандартный серо-синий цвет Люфтваффе и получали эмблемы (трёхцветную государственную эмблему на одной стороне и орла люфтваффе на другой), после начала Второй мировой войны шлемы начали окрашивать под цвет местности (обычно в зелёный или тускло-жёлтый цвет), а эмблемы наносить перестали. После наступления зимы шлемы начали окрашивать в белый цвет, в дальнейшем среди военнослужащих получили распространение разнообразные маскировочные чехлы, а также закреплённая поверх каски маскировочная сеть или металлическая проволочная сетка (которая служила для крепления растительности или иных элементов маскировки).
Каска М40.
1940 року провели модернізацію загальновійськової каски М35: спростили виготовлення вентиляційних отворів, вони стали виготовлятися штампуванням, а не у вигляді окремих деталей; змінили склад сталі, замінили молібден на менш дефіцитні марганець та кремній. Ця модель отримала назву М40. Вона має завальцьовані краї та практично повторює форму шолома М-35. Основною відмінністю від попередньої моделі є пристрій вентиляційного отвору, який у М-40 виштамповувався і не мав додаткового заклепування. Також вирішено було відмовитися від кріплення підшоломника алюмінієвою фурнітурою. Її замінили деталями із оцинкованого або пофарбованого в сірий колір сталевого листа. Шолом виготовлений із сталі з добавками силікату марганцю. Відсутність молібдену компенсувалася збільшенням товщини сталі. Шоломи забарвлювалися у стандартні кольори і мали декаль із вказівкою на рід військ.
Каска М42.
Влітку 1942 року технологія виготовлення шоломів змінилася. Дорогий і тривалий процес завальцювання краю був замінений відбортуванням, одночасно погіршилася якість сталевого листа, з якого виготовлялася каска, — він м'якшав. Від легування та добавок молібдену і марганцю довелося відмовитися через дефіцит легуючих елементів у Німеччині. Нова модель отримала назву Stahlhelm M42. 1 серпня 1942 року розпочалося масове виробництво шоломів нового зразка.
Крім конструкції, ергономіки та форми велику роль у зовнішньому вигляді шолома грала його забарвлення. До початку військових дій забарвлення шолома не мало явно вираженого маскувального характеру: він забарвлювався в тьмяний сіро-зелений колір «фельдграу» і на нього наносилися декалі та розпізнавальні емблеми. У сухопутних військ (Heer), праворуч - національний геральдичний щит у білу, червону і чорну похилу смугу, зліва - біло-срібний орел вермахту на чорному полі. З 1940 залишилася тільки декаль Вермахта, на М42 їх вже не наносили. До кінця війни у війська надходили зі складів каски з декалями, але їхня кількість була невелика.
Забарвлення шолома почало змінюватися залежно від пори року, місця боїв та роду військ. Найбільше широко до середини війни поширилося мистецтво камуфляжу шолома з допомогою спеціальних чохлів і сіток. Простим рішенням став обідок із гуми від камери автомобільної шини, під яким було зручно кріпити листя та гілки.
З 1942 року до шолома став додаватися чохол із захисної тканини «Цельтбан 31». На зиму такий чохол виконувався з білої тканини і кріпився до касці за допомогою шнурка, що стягується під обідком відворотів. Захисна тканина «Цельтбан 31» виходила після нанесення на болотяну бавовняну основу світло- або темно-зелених і коричневих невеликих геометричних фігур і тонких сіро-зелених рисочок, що перетинають один одного і створюють ілюзію брижів. З нашитими 5-7 шльовками для кріплення гілок, що маскують, і листя і мотузковою сіткою для маскування обличчя такий чохол став невід'ємною частиною реального побуту солдата.
Камуфляж Вермахта с рисунком Splittertarn.
Камуфляж військ СС з рисунком Platanenmuster (літо).
Вермахт використовував чохли з неяскравим малюнком камуфляжу таким як осколки (геометричні плями) і бруд (розпливчасті плями), а війська СС - більш різноманітні варіанти, такі як горох, платан, дубовий лист і пальма, маючи з одного боку малюнок для весни-літа, а з іншого - на зиму. Поширюються маскувальні сітки з мотузок, колючого дроту, металевої сітки для курників.
Масове виробництво касок М42 було припинено наприкінці 1944 — на початку 1945 року, після того, як більшість підприємств-виробників опинилися під контролем країн Антигітлерівської коаліції або в прифронтовій смузі, а решта — переорієнтована на випуск іншої продукції.
Каска М44 для фольксштурма.
Каска підрозділів Luftschutz.
Ще в 1938 році німці розробили варіант Stahlhelm з більш широким козирком, що розширюється, і вентиляційними отворами, спочатку призначений для пожежників, цивільної оборони, персоналу Reichsarbeitsdienst і Luftschutz. Іноді каску М44 називають "Gladiator". Згодом під час війни їх видавали персоналу фольксштурму. До 1944 року шоломи виготовляли із цільного сталевого листа, а оригінальну тканинну підкладку замінювали вінілової для зниження витрат. Через відносно невелику кількість вироблених шоломів оригінальні шоломи воєнних років вважаються рідкістю.
Каска М45.
Варіант М45 розроблявся з 1943 року Медичною інспекцією армії в обхід Управління озброєння армії. Робота проводилася в Chemisch-Technische Reichsanstalt Інститутом оборонних матеріалознавства в Берліні (керівник професор доктор технічних наук Фрай та клерк доктор Хансель). Досвідчений зразок був зареєстрований на патент 7 грудня 1943 під номером 706467. Для військових випробувань було випущено всього кілька сотень шоломів. Серійного виробництва був.
Сталевий шолом M45 має одинарний куполоподібний розтруб з широко бічними краями, що виступають, без скосу з нижньої сторони. Як і в попередніх моделях, передня частина шолома піднята, щоб забезпечити кращий огляд. Бічні сторони шолома менш круті та менш затягнуті, як у його попередників. В результаті більш висока енергія повинна розсіюватися осколками, що летять, і снарядами. Після війни цей зразок був взятий за основу каски в НДР.
Виготовлялися каски під час Другої світової війни різних заводах-виробниках. Найбільш відомими були заводи: Eisenhuttenwerke Thale (тавро - ET), Sachsische Emaillerwerk Lauter (SE), Emaillirwerk A. G. Fulda (FS або EF), Quist Esslingen (Q). З круглої листової заготовки послідовним штампуванням витягували ковпак, який доопрацьовувався, проходив загартування, обробку і оснащувався підтулковим пристроєм і ременем підборіддя. Підшоломники касок, наприклад, шолома М-35, виготовлялися з двох обручів, між якими кріпилася шкіряна підкладка. На зовнішній обруч наносилося тавро заводу-виробника та розміру шолома. Сережки (до яких кріпився підборіддя ремінець) розташовані з боків. До шолома підшоломник кріпився за допомогою трьох кламерів: з обох боків по одному і один ззаду. Фарбували каски в різні кольори: чорний, темно-сірий, сіро-зелений (фельдграу), оливковий, пісочний, зелений, хакі і т.д.
Сталевий шолом для льотного складу
Спочатку для захисту екіпажів німецьких бомбардувальників від уламків застосовувалися загальновійськові каски М35, у яких виламувалась частина підтулейного пристрою, а каска одягалася поверх штатного авіаційного шоломофона. Через навушники така імпровізація виявилася мало пристосованою до реалій бойових вильотів, тоді техніки вигадали вихід — метал каски нагрівався, і навпроти вух вибивалися виступи під навушники. Для того, щоб така кустарна переробка зручніше сиділа на голові і не сповзала на очі, підборіддя було перероблено — до нього пришивали ще одну деталь, через що він став мати Y-подібну форму. Кріплення ремінця теж було перенесено — з боків виступу для навушників просвердлювалися отвори під кламери кріплення підборіддя. Втім, така ерзац-переробка значно погіршувала захисні властивості сталі шолома, та й наявність козирка та широких полів у нижній частині М35 заважали огляду та рухливості голови.
На проблему звернуло увагу командування Люфтваффе, внаслідок чого фірмою Сіменс після випробування кількох прототипів був розроблений сталевий шолом для льотного складу. Прийнятий на озброєння цей шолом був наказом Верховного головнокомандувача Люфтваффе 8 травня 1941 під позначенням SSK 90.
Авіаційний шолом SSK 90
За певних умов SSK 90 забезпечував захист від зенітної шрапнелі, дрібних уламків та куль гвинтівкового калібру. Шолом мав складну конструкцію. Основний купол напівсферичної форми був виготовлений зі склепаних один з одним вигнутих пелюстків-сегментів, які зверху були приклеплені до металевого кола. Пластини-пелюстки виготовлялися з хромонікелевої сталі завтовшки 1 мм. Зовні сфера була обтягнута чохлом із козячої шкіри темно-коричневого кольору, ідентичною тій, що використовувалася для звичайних шоломофонів. Усередині до металевої частини кріпився амортизатор із спіненого матеріалу, а поверх нього була нашита підкладка з бавовняної тканини.
Шолом прикривав потилицю та лоба, а з боків були зроблені вирізи для навушників. Зовні в передній верхній частині був пришитий додатковий гребінь-амортизатор з набивкою, схожий на валики радянських танкових шоломофонів — за задумом конструкторів, він мав оберігати голову від ударів під час жорсткої посадки та трясіння під час повітряного бою. Підборіддя ремінець пристібався зовні на кнопки і при необхідності міг бути швидко знятий. Сам ремінець був Y-подібної форми, а фурнітура та спосіб застібання були ідентичні німецькому парашутному шолому М38. Одягався SSK 90 поверх шоломофона. Був розроблений і спрощений варіант SSK 90, який одержав позначення LKH W. Відмінність від вихідного варіанта полягала у збільшеній площі потиличних пластин та відсутності підборіддя ремінця.
Вага SSK 90 виявилася значною — близько 1,9 кілограма, і саме тому служба «флігерштурцхельма» (Fliegersturzhelm — «шолом пікірувальника») виявилася короткою. У доповіді Люфтваффе від 26 травня 1941 року вказувалося, що новий шолом непридатний для використання на фронті; проте окремі екіпажі продовжили їх використовувати, що доведено знахідками на місцях падіння збитих бомбардувальників на території колишнього СРСР, зокрема в районі Сталінграда.
Авіаційний шолом "Fliegerstahlhelm 44".
До розробки спеціального шолома для льотного складу в Німеччині знову повернулися 1943 року. Під керівництвом Медичної служби Люфтваффе велася розробка захисного шолома, який був би позбавлений недоліків попередників і міг би використовуватися не лише у повітрі, а й на землі. Взимку 1944 року з'явився новий варіант "флігерштальхельму" - "льотного сталевого шолома", який часто називають "Fliegerstahlhelm 44". Виготовлявся він із сталі, навпроти вух були вирізи для навушників, конструкція підтулейного пристрою була спрощена, а підборіддя ремінець був два шматки шнура, закріплених по боках вирізів для навушників. У нижній частині шнура розташовувалася шкіряна частина з пряжкою та кнопками, як у десантного шолома. Випущено шоломів було зовсім небагато.
Шлемофони Люфтваффе
Шлемофони Люфтваффе випускалися зі шкіри та брезента, були зимові та літні. Частина шоломофонів, наприклад, зимова модель FK33 не мала вбудованого радіообладнання, і застосовувалася для тренувань на планерах та літаках. Частина моделей шлемофоном мала спеціальні лямки та клапани для розміщення радіообладнання, яке встановлювалося за потреби.
Шлемофон пилота зимний из брезента с мягкими клапанами наушников.
Шлемофон пилота зимний из брезента с жесткими клапанами наушников.
Шлемофон LKpW100 зимний из кожи и овчины внутри.
Зимний шлем FK33 из кожи без радиооборудования.
Сетчатый летний шлемофон LKpN101.
Летние шлемофоны LKp.S.101 из брезента.
Летний брезентовый шлем FK34.
Шлемофоны летние из кожи.
Шлем моторизированных частей NSKK
