НАУКОВА АТРИБУЦІЯ МУЗЕЙНОГО ЕКСПОНАТА
1. Загальні облікові дані
- Найменування предмета: Багнет-ніж піхотний зразка 1895 року (офіційне найменування: Infanriemesserbajonett M1895) до гвинтівок та карабінів системи Манліхера (Mannlicher M1895).
- Типологія: Холодна зброя, колючо-ріжуча, військова, багнет-ніж рядового складу.
- Датування: Період Першої світової війни (1914–1918 рр.).
- Країна походження: Австро-Угорська імперія.
- Матеріал та техніка виготовлення: Сталь, кування, слюсарне оброблення. (Органічний матеріал руків'я — дерево — втрачено внаслідок тривалого перебування в ґрунті).
2. Техніко-морфологічні характеристики
- Конструкція клинка: Сталевий, однолезовий, з широкими долами (жолобками) з обох боків для полегшення ваги та збереження жорсткості. Бойовий кінець (вістря) двосічний. Клинок зберіг первісну геометрію попри корозійні каверни.
- Особливість кріплення (Конструктивна домінанта): Багнет має характерне для системи Манліхера перевернуте розташування клинка — під час примикання до зброї лезо спрямовувалося вгору (до обуха), а не донизу. Масивне суцільновиточене кільце для ствола гвинтівки (внутрішній діаметр — 15 мм) інтегроване в гарду.
- Механізм фіксації: У головці руків'я розміщено глибокий Т-подібний паз для напрямної шини гвинтівки та пружинна фіксуюча засувка з круглою кнопкою (механізм заклинений оксидами металу).
- Стан збереженості: Археологічна знахідка («коп»). Метал має суцільну глибоку корозію раковинного типу. Дерев'яні накладки руків'я (щічки) повністю деструктовані часом, оголивши плоский сталевий хвостовик клинка та два отвори для заклепок.
3. Історичний контекст та зв'язок із Легіоном УСС
Представлений експонат є матеріальним свідченням військово-технічного забезпечення першого українського національного військового формування Нового часу — Легіону Українських Січових Стрільців (УСС).
Коли у серпні 1914 року в межах австро-угорської армії було створено легіон «усусів», військове відомство імперії поставилося до українських добровольців із пересторогою. Замість найсучаснішої зброї стрільцям спочатку видали застарілі однозарядні гвинтівки системи Верндля (Werndl M1873/77).
Проте вже перед виходом на фронт у Карпати та під час перших запеклих оборонних боїв (зокрема, на горі Маківка весною 1915 року) Головна Українська Рада та стрілецьке командування домоглися переозброєння легіону на передову та наймасовішу стрілецьку зброю Габсбурзької монархії — гвинтівки та карабіни Mannlicher M1895. Штатним додатком до цієї зброї був саме такий багнет-ніж.
Для Українських Січових Стрільців австрійське озброєння та амуніція стали не просто інструментом ведення війни, а символом легітимізації української військової сили. Саме з цими багнетами стрільці пройшли найважчі бої проти російських імператорських військ на Галичині, Поділлі та Бережанщині (гора Лисоня). Після розпаду Австро-Угорщини у 1918 році ці ж гвинтівки та багнети склали основу озброєння Української Галицької Армії (УГА) і масово використовувалися у Визвольних змаганнях за суверенну Українську Державу.
Битва за місто: Новий рік 1919-го
Наприкінці грудня 1918 року спільні сили більшовиків (під командуванням Павла Дибенка) та анархістів Нестора Махна вибили з Катеринослава республіканські війська Директорії УНР і захопили місто. Махно облаштував свій штаб у відомому готелі «Асторія» на центральному проспекті.
Проте українські сили організували блискавичний контрнаступ. Очолив його уродженець Коломийщини, сотник Роман Самокишин (отаман Самокиш).
🤝 Об'єднання сил: Хто визволяв Дніпро?
Під керівництвом Самокиша згуртувалося унікальне з'єднання — Полк Січових стрільців «Вільних козаків». Він складався з двох основних частин:
1. Галицьких вояків (УСС) — досвідчених фронтовиків, вихідців із Західної України (які мали на озброєнні саме такі австрійські багнети Манліхера, про які йшлося у статті).
2. Наддніпрянських «Вільних козаків» — місцевих патріотів Катеринославщини (зокрема, сотні з Верхньодніпровська отамана Сакви).
❄️ Штурм 1 січня 1919 року
У новорічну ніч, 31 грудня 1918 — 1 січня 1919 року, війська Самокиша та Сакви завдали стрімкого та несподіваного удару по Катеринославу.
Натиск українських «усусів» та козаків був настільки потужним, що загін Нестора Махна та більшовики зазнали нищівної поразки й були змушені панічно тікати через замерзлий Дніпро на лівий берег (на Амур). Сам Махно у своїх мемуарах пізніше згадував катастрофу свого війська, описуючи, як хлопці Самокиша «напирали дедалі дужче», затиснувши його сили біля залізничного мосту.
Ця перемога галицьких Січових стрільців та місцевих Вільних козаків викликала неймовірне патріотичне піднесення у місті.
• Тодішня катеринославська газета «Республіканець» назвала 1 січня «Днем перемоги», а вояків Самокиша — героями.
• Саме після цього тріумфу місцева інтелігенція з подачі Сергія Єфрємова та просвітяни запропонували перейменувати Катеринослав на Січеслав. Вони вбачали глибокий символ у тому, що «серце січової землі» від ворога врятував саме полк під назвою Січових стрільців.
Отже багнети системи Манліхера захищали українську державність не лише в Карпатах, а й безпосередньо на барикадах Катеринослава-Дніпра.
4. Джерела (Sources)
Для підтвердження історичного факту використання гвинтівок та багнетів Mannlicher M1895 Легіоном УСС рекомендується використовувати такі авторитетні наукові та мемуарні джерела:
- Ріпецький С. Українське Січове Стрілецтво. Визвольна ідея і збройний чин. — Нью-Йорк: Червона Калина, 1956. (У монографії детально описано процес переозброєння легіону з гвинтівок Верндля на модерні Манліхери перед Карпатською кампанією).
- Гончаренко А. Організація та озброєння військових формувань наддніпрянських та галицьких українців у роки Першої світової війни // Військово-науковий вісник. — 2011. — Вип. 16. — С. 34–45.
- Лазарович М. Легіон Українських Січових Стрільців: формування, ідея, чин. — Тернопіль: Джура, 2005. (Праця містить статистичні дані щодо матеріально-технічного забезпечення УСС австрійською військовою канцелярією).
- Думін О. Історія Легіону Українських Січових Стрільців 1914–1918. — Львів: Червона Калина, 1936.
- Máchalík, M., & Smíšek, M. Austro-Hungarian Bayonets 1867–1918 / Rakousko-uherské bodáky. — Praha: Naše vojsko, 2008. (Провідне європейське довідкове видання з морфології, клеймування та модифікацій багнетів системи Mannlicher M1895).
Немає коментарів:
Дописати коментар