Сокирка Наддніпрянського типу з лівобережжя м.Дніпра

 НАУКОВА АТРИБУЦІЯ МУЗЕЙНОГО ЕКСПОНАТА

ІНВЕНТАРНИЙ НОМЕР: МБУ-АРХ-0042
НАЗВА ПРЕДМЕТА: Сокира бойова / робочо-господарська наддніпрянського типу.

1. Технічні та морфологічні дані:

• Епоха / Датування: Домонгольський період, Середньовіччя (Київська Русь), XI – перша половина XIII століття.
• Матеріал: Кричне залізо, кування, ковальське зварювання.
• Вага: 542 грами (класична бойова вага індивідуального озброєння пішого воїна).
• Розміри: Довжина полотна — 14 см; ширина робочого леза — 7 см.
• Типологія: Тип IV (за класифікацією А. М. Кірпічнікова). Характеризується видовженою вузькою «шийкою», симетрично розширеним трапецієподібним лезом, подовженим вирізним обухом та наявністю бічних підпор-мисиків («щокавиць») для надійної фіксації на дерев'яному топорищі.
• Реставраційний статус: Предмет пройшов первинну стабілізацію та хімічну консервацію спиртовим розчином таніну, внаслідок чого на поверхні утворився стійкий захисний чорний залізотаніновий комплекс (таннат заліза). 

2. Провенанс (Походження):

Артефакт походить із території Лівобережжя міста Дніпра, безпосередньо у межах його історичних поселень, розташованих уздовж нижньої течії річок Самара та Оріль. Зберігався як родинний спадок (передавався між поколіннями місцевих жителів), що вказує на його первісне виявлення під час господарських, будівельних чи сільськогосподарських робіт на лівому березі Дніпра у XIX–XX століттях. Викуплений та переданий до фондів Музею у стабілізованому стані.

3. Історичний контекст (Прикордоння Русі, уличський субстрат та Посамарський вузол):

Межиріччя Нижньої Самари та Орілі на лівому березі Дніпра в XI–XIII століттях було стратегічною контактною зоною між давньоруською державою та кочовим Степом (торками, половцями). Масштабний археологічний комплекс на Ігренському півострові, де знайдено аналогічні предмети, у радянській історіографії (за Б. Рибаковим) часто ототожнювали з племінним центром уличів — літописним містом Пересічень. Сучасна наука дискутує щодо цієї назви, локалізуючи літописний Пересічень західніше (у Буго-Дністровському межиріччі або Подунав'ї). 

Попри дискусії навколо назви, Самарське (Ігренське) городище на лівому березі Дніпра є безумовним і найбільшим у регіоні торгово-ремісничим та оборонним форпостом домонгольського часу. Його населення (включаючи автохтонні уличські елементи, що залишилися в регіоні, та пізніших бродників) контролювало найважливішу річкову переправу перед Дніпровими порогами. 

Дана сокира вагою 542 грами є класичним зразком військово-побутового реманенту цього прикордонного слов'янського населення. Вона була універсальним інструментом та зброєю: її вага ідеально збалансована для ближнього бою, а конструкція дозволяла використовувати її під час військово-інженерних робіт (облаштування засік, будівництво фортифікаційних споруд та річкових суден) для захисту Посамарських річкових шляхів до моменту монголо-татарського руйнування у 1240-х роках. 

4. Наукові джерела та література (джерельна база атрибуції):

1. Кирпичников А. Н. Древнерусское оружие. Выпуск 2. Копья, suлицы, боевые топоры, булавы, кистени IX–XIII вв. — М.-Л.: Наука, 1966. (Типологія сокир Типу IV). 
2. Залізняк Л. Л. «Град русичів ім’ям Пересічень» у м. Дніпро в світлі археологічних даних // Археологія. — 2019. — № 1. — С. 98–110. (Критика ігренської локалізації Пересіченя). 
3. Ковальова І. Ф. Дослідження літописного Пересіченя // Археологічні дослідження в Україні 2001–2002 рр. — К., 2003. (Матеріальна культура Посамар'я). 
4. Енциклопедія історії України: Т. 8: Па–Прик / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во "Наукова думка", 2011. — Стаття: Пересічен.

---