Історія формування 14-ї гренадерської дивізії Ваффен СС «Галичина» (згодом — 1-ї Української дивізії УНА) є одним із найпопулярніших об'єктів для маніпуляцій в інформаційній війні. Візуальні образи — кінохроніка, фотографії присяги та прапори — найчастіше стають інструментом для фальсифікацій. Поєднання реальних заборон окупаційного режиму, специфіки старої кіноплівки та залучення сторонніх кадрів (зокрема козацьких частин Андрія Шкуро) дозволило пропаганді створити стійкі міфи, які не мають нічого спільного з історичною реальністю.
1. Справжні прапори та еволюція символіки разом із керівництвом
Упродовж усього періоду існування підрозділу (1943–1945 роки) його символіка зазнала кардинальних змін, що безпосередньо відображали зміну політичного та військового керівництва.
Літо 1943 року: Окупаційні паради та німецький диктат
Під час масових мобілізаційних маніфестацій та «Свят Добровольця» влітку 1943 року (зокрема у Львові, Станиславові та Коломиї) німецька цивільна адміністрація Дистрикту Галичина на чолі з Отто Вехтером встановила суворий візуальний компроміс:
- Категорична заборона соборних символів: Загальнонаціональний український синьо-жовтий прапор та державний герб Тризуб були під суворою забороною. Нацисти панічно боялися ідеї незалежної та соборної України.
- Культивація регіоналізму: Окупанти дозволили використовувати виключно символіку старої австрійської Галичини — золотого галицького лева з трьома коронами на синьому тлі. Це робилося навмисно, щоб підкреслити локальний, крайовий статус підрозділу.
- Домінування Райху: Головними прапорами, які очолювали колони добровольців, були державні та військові прапори Третього Райху зі свастикою (Reichskriegsflagge). Будь-яка дозволена галицька символіка мала йти позаду або підпорядковуватися німецькій.
- Ці 4 фотографії демонструють парад в Коломиї та прапори. Дійсно немає жодного жовто блакитного.
25 квітня 1945 року: Українська національна армія
Цей прапор на фото представляють як оригінал Першої стрілецької дивізії.
Наприкінці війни, коли нацистська Німеччина опинилася на межі краху, контроль окупаційного апарату ослаб. Підрозділ було виведено з підпорядкування Ваффен СС та переформатовано в 1-шу Українську дивізію Української національної армії (УНА) під командуванням генерала Павла Шандрука.
Під час нової присяги в Австрії у квітні 1945 року відбулася докорінна зміна: дивізійники склали присягу на вірність виключно Україні, а над їхніми головами вперше офіційно та легально замайорів державний синьо-жовтий прапор. Згадки про Гітлера та німецьку символіку було повністю ліквідовано.
2. Секрети кінохроніки: Чому червоні прапори здаються світлими?
У мережі часто поширюють кадри з хроніки (наприклад, парад у Коломиї 1943 року), де прапори зі свастикою виглядають білими, світло-сірими або напівпрозорими. Автори фейків намагаються видати це за «українські національні стяги зі свастикою».
Насправді це чисто технічний ефект старої чорно-білої зйомки:
- Реакція плівки на колір: Тогочасна кіноплівка (Agfa) мала специфічну світлочутливість. За яскравого освітлення яскраво-червоний колір фіксувався не темним, а навпаки — дуже світлим, білястим.
- Фактура тканини на сонці: Парадні прапори Третього Райху виготовлялися з тонкого гладкого шовку або штучного сатину. У сонячний день така ткань сильно бликувала, відбивала промені та просвічувалася.
На плівці червоне тло німецького прапора буквально «вибілювалося», залишаючи темними лише елементи чорного хреста та свастики. Жодних українських двоколірних прапорів у цих колонах не було — це були суто нацистські червоні стяги, викривлені особливостями чорно-білої оптики.
3. Походження фотографій з «обома прапорами» поруч
Виникає логічне запитання: звідки беруться фотографії, де поруч стоять прапор Вермахту (чи Райху) та національний синьо-жовтий прапор під час присяги? Історична реальність та походження таких кадрів діляться на дві категорії:
- Сучасний цифровий фейк (Фотомонтаж): У мережі часто поширюють колажі, де на оригінальні німецькі чорно-білі знімки з таборів вишколу за допомогою графічних редакторів «дорисовують» синьо-жовтий стяг з метою штучно звинуватити українські національні символи.
- Світлини квітня 1945 року: Якщо фотографія справжня і не зазнала монтажу, вона відображає події самого кінця війни в Австрії (округи Фельдбах і Бад-Глайхенберг). Під час створення УНА нацистська Німеччина перебувала за крок до капітуляції, тому окупаційна адміністрація вже не мала сил контролювати символіку. На цій церемонії дивізійники вперше легально підняли синьо-жовтий стяг, проте, оскільки технічно вони все ще залишалися на німецькому забезпеченні фронту, поруч міг бути присутній військовий прапор Вермахту.
4. Феномен козацьких біколорів: Генерал Шкуро та його зв'язок з Україною
Інше джерело фейків про «українські прапори зі свастикою» — це кадри з кінохроніки за участю козачих кавалерійських частин Вермахту та Ваффен СС (епохи Пєтра Краснова та Андрія Шкуро). На цих кадрах кіннотники несуть реальні двоколірні прапори з нашитим по центру білим колом та свастикою.
Чиї це прапори?
Це не українські, а традиційні козацькі військові стяги Донського та Кубанського козацтва. Кубанські полки історично використовували двоколірні синьо-малинові (або синьо-червоні) прапори. На чорно-білій плівці (через згаданий ефект вибілювання червоного/малинового кольору сонцем) цей козацький біколор візуально стає копією українського синьо-жовтого прапора, чим активно користуються фальсифікатори.
Трагедія Андрія Шкуро та відмова УПА
Постать генерала Андрія Шкуро (справжнє прізвище — Шкура) безпосередньо пов'язана з українською історією. Як кубанський козак з українським корінням, він пам'ятав про рішення Законодавчої Ради Кубані 1918 року щодо федеративного об'єднання Кубанської Народної Республіки з Українською Народною Республікою (УНР).
Наприкінці Другої світової війни, розуміючи невідворотність поразки Німеччини, Шкуро через зв'язкових звертався до командування Української Повстанської Армії (УПА) із пропозицією об'єднати сили кубанських козаків та українських повстанців для спільної боротьби проти більшовизму.
Проте командування УПА (Роман Шухевич) відповіло категоричною відмовою. Повстанці вели безкомпромісну війну на два фронти — як проти сталінізму, так і проти гітлеризму. Будь-яка співпраця з військовими формуваннями, які офіційно носили німецьку форму та підпорядковувалися Берліну, була для УПА неприпустимою, оскільки це дискредитувало б ідею чистої, незалежної української третьої сили.
5. Глибоке коріння червоно-чорного стяга: Від козаків Сірка до штурмовиків ЗСУ
Коли закордонні чи проросійські дослідники зводять значення червоно-чорного прапора виключно до політичної діяльності ОУН(Б) у 1940-х роках, вони свідомо чи несвідомо ігнорують багатовікову українську військову традицію. Це поєднання кольорів завжди символізувало «кров та землю», але в суто мілітарному контексті — це був стяг штурму, смерті ворогам та безкомпромісної боротьби за волю.
Козацька традиція та кошовий отаман Іван Сірко
Червоні та чорні барви масово використовувалися в козацьку добу, особливо у військовій символіці Запорозької Січі. Найяскравішим історичним свідченням цього є знаменитий прапор штурмових козацьких загонів легендарного кошового отамана Івана Сірка.
На його бойових знаменах та хоругвах часто домінували саме ці два кольори. Червоний символізував козацьку кров, пролиту в боях, та військову доблесть, а чорний — українську землю та готовність померти за неї, тобто безкомпромісність: «або воля, або смерть». Це підтверджують і класичні художні реконструкції (зокрема, знаменита картина Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану», де на задньому плані над козаками згорнуто саме синьо-жовтий та червоно-чорний стяги).
Перша світова війна: Корніловські ударні частини
У часи Першої світової війни це поєднання переродилося у форматі перших сучасних штурмових підрозділів. У 1917 році на території України (зокрема на Південно-Західному фронті в Прикарпатті) почали формуватися перші «ударні загони» (частини смерті) під керівництвом генерала Лавра Корнілова (який сам народився в родині сибірського козака з хоперським корінням і мав особливе ставлення до військової козацької естетики. Окрім того він, побачивши свого часу полк Скоропадського, що був українізований і добре воював, наказав йому українізувати дивізію).
- Офіційними кольорами Корніловського ударного полку, який складався з відчайдушних добровольців-штурмовиків, стали саме червоний та чорний, а символом — череп зі схрещеними кістками («Адамова голова»).
- На їхніх прапорах чорний колір означав траур за гинучою країною та презирство до смерті на полі бою, а червоний — свободу та боротьбу. Оскільки ці частини воювали та дислокувалися на українських землях Галичини та Буковини, ця штурмова естетика «загонів смерті» глибоко закарбувалася в місцевій мілітарній пам'яті. Саме звідти її згодом перейняли Легіон Українських Січових Стрільців, Українська Галицька Армія (УГА), а згодом — і революційне крило ОУН.
Сучасність: Чому червоно-чорний прапор підняли штурмові частини ЗСУ?
Сьогодні в Україні відбувається природне очищення цього символу від історичних нашарувань пропаганди. Для сучасних воїнів ЗСУ червоно-чорний прапор — це не прапор якоїсь конкретної партії минулого століття, а офіційно визнаний символ штурмової доблесті та безкомпромісної війни на знищення ворога.
- Саме тому його беруть за основу своїх емблем, шевронів та бойових знамен найкращі штурмові бригади ЗСУ (наприклад, 3-тя окрема штурмова бригада, 67-ма ОМБр «ДУК», батальйони «Вовки Да Вінчі» та багато інших підрозділів).
- У сучасній війні синьо-жовтий прапор залишається символом нашої держави, миру та законних кордонів, тоді як червоно-чорний — це прапор війни та наступу. Він піднімається на позиціях тоді, коли йде запеклий бій, нагадуючи про спадщину козацьких штурмів Сірка та безстрашність ударних підрозділів.
6. Геральдичний розкол ОУН та сучасний синтез 2014 року
Розкол ОУН у 1940 році на ОУН(М) під проводом Андрія Мельника та ОУН(Б) під проводом Степана Бандери (ОУН-Революційну) чітко відобразився у військово-політичній емблематиці, що виразно видно за автентичними першоджерелами — оригінальними підпільними листівками, бофонами та дереворитами видатного художника-графіка УПА Ніла Хасевича:
- ОУН (мельниківці): Зберегли як офіційний емблематичний знак блакитний (синій) щит із золотим Тризубом, де центральний елемент замінено на меч (авторства відомого митця Роберта Лісовського). На багатьох графічних роботах та офіційних документах ОУН(М) цей символ фігурує як знак правонаступництва первинної ОУН Євгена Коновальця.
- ОУН-Революційна / ОУН-Б (бандерівці): Прийняли рішення чітко розмежувати символи. Офіційним прапором організації став червоно-чорний стяг (революційний прапор боротьби), а державним — національний синьо-жовтий. На автентичних дереворитах Ніла Хасевича, які друкувалися в криївках, чітко зафіксовано поєднання: повстанці тримають або синьо-жовті, або червоно-чорні прапори, а класичний державний Тризуб (без меча) є обов'язковим елементом нагород, бофонів та повстанських листівок.
Синтез «Правого сектору» та реакція Східної Європи
У 2014 році під час Революції Гідності та початку російської агресії новостворений рух «Правий сектор» здійснив геральдичний синтез: вони поєднали червоно-чорне революційне полотнище з Тризубом-мечем, який історично належав мельниківцям. Цей крок не мав глибокого ідеологічного підтексту поділу 1940 року — це було суто інтуїтивне мілітарне рішення: об'єднати прапор війни (червоно-чорний) із символом збройного захисту (меч у Тризубі).
Варто наголосити, що у 2014–2022 роках з боку Варшави, Братислави чи інших європейських столиць не було жодних офіційних демаршів, гучних протестів чи ультиматумів щодо цієї емблеми. Червоно-чорні прапори з мечем сприймалися європейськими союзниками як внутрішній символ українського добровольчого спротиву російській навалі.
7. Чому поширюються фейки: Тактичний союз кремля та просіоністських кіл
Створення та тиражування малюнків, де на синьо-жовтий прапор накладено свастику, або видача козацьких прапорів Шкуро за українські — це спланована інформаційна кампанія.
У цьому питанні спостерігається дивне, на перший погляд, але прагматичне об'єднання зусиль двох абсолютно різних сил: російської пропаганди та радикальних просіоністських/ізраїльських кіл.
Кожна сторона переслідує власну вигоду у плюндруванні української національної пам'яті:
- Російська федерація: Для Москви міф про «природний український нацизм» є ключовим ідеологічним виправданням агресії проти України як у минулому, так і сьогодні. Фальсифікація прапорів дивізії «Галичина» та спроби «вмалювати» свастику в синьо-жовтий стяг використовуються для внутрішнього споживача та міжнародної дискредитації України.
- Радикальні просіоністські кола: Певна частина ізраїльських та міжнародних сіоністських інституцій історично розглядає Східну Європу (і Україну зокрема) через призму виключної відповідальності місцевого населення за Голокост, часто заплющуючи очі на роль самого німецького апарату. Очорнення українських національних символів (прирівнювання синьо-жовтого прапора до нацизму) слугує для них інструментом утримання монополії на історичну жертовність та політичного тиску.
У результаті російські спецслужби та просіоністські медіа-ресурси сформували тактичний альянс: росіяни постачають фальсифіковані матеріали та вигадані «історичні факти», а закордонні інституції тиражують їх на Заході під виглядом «боротьби з антисемітизмом».
8. Позиція Польщі та сучасне виборче загострення
На тлі масштабних російських атак проти синьо-жовтого прапора позиція Польщі виглядає вельми показово. Варшава офіційно не висуває претензій до державного синьо-жовтого прапора України, проте має жорсткі претензії до червоно-чорного прапора ОУН (бандерівського руху).
Ця вибірковість пояснюється суто геополітичним егоїзмом та історичною пам'яттю:
- Волинська трагедія: Для польського суспільства червоно-чорний прапор асоціюється виключно з діями УПА на Волині та Галичині у 1943–1944 роках, які в польській історіографії трактуються як геноцид польського населення.
- Дивізія «Галичина» як німецький інструмент: До дивізії «Галичина» та її символів (лева) у поляків менше прямих претензій, оскільки цей підрозділ воював на регулярному фронті проти Червоної армії (під Бродами) і сприймається ними як регулярна німецька частина, а не як самостійна українська сила, що вела партизанську війну на етнічних територіях.
Поляки чітко розділяють державну символіку України (яку вони визнають) та партизанську символіку ОУН-УПА. Водночас вони ігнорують російські фейки про «синьо-жовті прапори зі свастикою», оскільки чудово розуміють їхнє пропагандистське походження.
Підігрування на хвилі виборів
Те, що питання червоно-чорного прапора та історичної пам’яті почали агресивно піднімати саме зараз, підтверджує штучний характер цього конфлікту. У Польщі та низці країн Центральної Європи триває перманентна внутрішньополитична боротьба та виборчі цикли. Праві та ультраправі сили (часто фінансовані або медійно підтримувані через прокремлівські проксі-мережі) використовують «національну карту» та болючі історичні травми для мобілізації радикального виборця.
Російські спецслужби через агентуру впливу в європейському медіапросторі свідомо роздмухують будь-які історичні суперечки між Україною та її західними сусідами. Мета Москви очевидна — розколоти антипутінську коаліцію, заблокувати військову допомогу Україні та створити враження, що «Україна героїзує ворогів Польщі». Таким чином, сучасна істерія навколо червоно-чорних кольорів — це не реальний історичний диспут, а сучасна спецоперація та внутрішньополітичний шантаж, де пам'ять про минуле цинічно використовується проти спільної безпеки європейського регіону.
📚 Джерела та рекомендована література
- Гайке В.-Д. Українська Дивізія «Галичина». Історія формування і бойових дій (1943–1945) / За ред. В. Кубійовича. — Торонто; Мюнхен: Наукове Товариство ім. Шевченка, 1970. (Детальний опис еволюції керівництва, заборони української символіки Отто Вехтером та переходу дивізії до складу УНА).
- Шандрук П. Сила доблесті / Пер. з англ. — Київ: Видавництво М. Коць, 2004. (Спогади командувача УНА про події квітня 1945 року, прийняття нової присяги та офіційне підняття синьо-жовтого прапора).
- Боляновський А. Дивізія «Галичина»: історія / Львівський національний університет ім. Івана Франка. — Львів, 2000. (Дослідження мобілізаційних маніфестацій в окружних центрах Галичини, зокрема в Коломиї, та використання німецьких військових прапорів).
- Шкуро А. Записки кубанського партизана. — Київ: Видавництво «Пропала грамота», 2021. (Історичні мемуари генерала, що розкривають ідею федерації Кубані з УНР та позицію козацтва щодо України).
- Музичук С. Українська дивізія «Галичина». Нагороди, уніформа, символіка / С. Музичук, І. Марчук. — Рівне: Овід, 2006. (Аналіз використання регіонального герба з левом та коронами, вето німецької адміністрації на використання Тризуба).
- Дробязко С., Каращук А. Восточные добровольцы в Вермахте, Ваффен СС и Люфтваффе. — Москва: АСТ, 2000. (Матеріали щодо символіки та прапорів XV козачого кавалерійського корпусу СС, козацьких біколорів і використання нацистської емблематики козаками Краснова та Шкуро).
- Пономарьов Е. Ортохроматичні та панхроматичні емульсії в ранній кінохроніці: ефекти передачі кольору. — Вісник КНУКіМ (Серія: Аудіовізуальне мистецтво), 2019. (Технічне обґрунтування «вибілювання» червоних та малинових кольорів на чорно-білій плівці Agfa під прямим сонячним світлом).
- В'ятрович В. Історія під грифом "Секретно": Український визвольний рух у Другій світовій війні. — Київ: Наш Формат, 2014. (Розділи про позицію Романа Шухевича та ОУН/УПА щодо відмови від контактів із колабораціоністськими силами Третього Райху).
Долі на фото прапори, що видають за справжні дивізії "Галичина" на різних сайтах по всьому світу.
На цьому фото все той же сайт Аскольд демонструє можливо і справжній прапор невідомого кольору з левом та коронами?
На цьому фото пов'язка на руку, як на світлині пілота, з левом без корон на фоні жовто блакитного де жовтий зверху, Пілот мав нашивки Люфтваффе та СС, та на фото батарея Люфтшутц, невідомого підрозділу. Тобто дивне поєднання світлин та нашивок.
Квадрат по центру цього фальшивого прапору дивізії видає фальшивку, бо німці вписували саме в коло.
Прапор знову з забороненою німцями українською символікою замість прапору Вермахту.
Немає коментарів:
Дописати коментар