Старшинський позолочений ґудзик-«гирька» (XVII–XVIII ст.)

МУЗЕЙ БОРОТЬБИ ЗА УКРАЇНУ
КОЗАЦЬКИЙ ПОХІДНИЙ МУЗЕЙ

НАУКОВО-АТРИБУЦІЙНИЙ ВИСНОВОК ПРЕДМЕТА ЮВЕЛІРНОЇ МЕТАЛОПЛАСТИКИ

1. Назва предмета: Статусний старшинський мініатюрний ґудзик-«гирька» з позолотою.
2. Час виготовлення: XVII — XVIII століття (доба Гетьманщини та козацького бароко).
3. Місце виготовлення: Реміснича майстерня (ливарня) Січеславського краю або привізне походження через торговельні зв'язки Запорозької Січі.
4. Матеріал: Мідний сплав (високоякісна латунь або бронза), золото.
5. Техніка виготовлення: Суцільне фасонне лиття у двосторонню форму; чистове ручне шліфування поверхні; вогневе золочення (нанесення золота через ртутну амальгаму з наступним випалом, що забезпечило надзвичайну стійкість покриття, яке збереглося крізь віки).
6. Розміри: Мініатюрний (ювелірний) тип. Загальна висота разом із вушком складає рівно 10 мм, діаметр сферичної головки — ~6-7 мм.
7. Конструкція вушка: Масивне, кругле, монолітно відлите одночасно з тілом (кулькою) ґудзика. Має чіткий круглий отвір для пришивання міцною шовковою або жильною ниткою.
8. Стан збереження: Музейний/колекційний (кабінетне збереження або професійно законсервована знахідка з виразними ознаками історичного побутування). Золочення збереглося фрагментарно в заглибленнях та на окремих ділянках кулястої поверхні. Інша часть вкрита щільною шляхетною темно-зеленою (малахітовою) патиною, яка надійно захищає метал від подальшого окислення. Сліди деформації чи втрати геометрії відсутні.
9. Інженерно-ливарний аналіз реверсу:
   • Конструкція ніжки: Головка ґудзика плавно переходить у витончену циліндричну ніжку, яка закінчується округлим монолітним вушком. Така «грибоподібна» або «каплеподібна» форма є класичною ознакою високоякісного європейського та українського старшинського литва XVII–XVIII століть [1.Приходнюк].
   • Ливарний шов (облой): На ніжці та по контуру вушка помітні характерні мікроскопічні нерівності — сліди стику двох половинок ливарної форми (кокіля) [3.Флёров]. Гравер акуратно зачистив їх штихелем або дрібним різцем вручну перед нанесенням вогневого золочення, щоб нитка не перетиралася під час носіння жупана [1.Ніколаєва, 3.Флёров].
   • Стан вушка: Отвір вушка має ідеальну круглу форму без ознак сильного однобічного зносу (витирання металу від тертя о нитку) [1.Приходнюк]. Це може свідчити про те, що парадний стрій, на який він був пришитий, одягався власником рідко — виключно на великі козацькі свята, полкові ради чи урочисті прийоми, завдяки чому ґудзик і зберігся у такому чудовому стані [1.Ніколаєва].
   Тепер у вас є три розкішні макрознімки одного предмета з усіх ракурсів (лицьовий патинований бік, ділянка з проблиском золота та анатомія ніжки), що дозволяє зробити публікацію у вашому блозі ГО ТО «Золота паланка» максимально наочною, професійною та цікавою для дослідників старовини!

СОЦІОКУЛЬТУРНЕ ТА ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ:

Даний артефакт є найважливішим візуальним маркером соціального статусу свого власника в добу козаччини. У XVII–XVIII століттях у козацькому середовищі існував чіткий негласний розподіл: рядове козацтво використовувало прості олов'яні, кістяні, дерев'яні або мідні застібки. Натомість використання золота на деталях одягу (навіть таких дрібних) — це беззаперечне свідчення приналежності до козацької старшини (сотенної чи полкової еліти), гетьманської канцелярії або дуже багатих козацьких родів.

Через свій витончений мініатюрний розмір (10 мм разом із вушком) цей ґудзик не призначався для важких зимових каптанів чи кунтушів. Його нашивали у великій кількості для щільного застібання коміра-стійки жупана або на манжети рукавів парадного шовкового чи оксамитового строю. Блиск такого золоченого ґудзика ефектно підкреслював багатство, шляхетність та високий військовий чин воїна під час полкових рад, ярмарків та офіційних прийомів.

Пам'ятка має високу історичну, художню та етнографічну цінність як рідкісний зразок доіндустріальної української металопластики.

📚 ДЖЕРЕЛА ДЛЯ ВЕРИФІКАЦІЇ:

1. Ніколаєва Т. О. (2005). Історія українського костюма. Київ: Либідь. (Опис крою, типів застібок, жупанів козацької старшини та використання дорогоцінної фурнітури).
2. Приходнюк О. М. (2001). Козацькі старожитності Придніпров'я. Київ-Запоріжжя. (Археологічні звіти та класифікація дрібної литої металопластики, зокрема ґудзиків-«гирьок» XVII–XVIII ст.).
3. Флёров А. В. (1986). Технология художественной обработки металлов. Москва: Высшая школа. (Технологічний розбір стародавніх методів лиття металів у двосторонні форми та специфіка стійкого вогневого/ртутного золочення латунних сплавів).

---