Німецька полегшена кіраса німецьких драгун.

 

Кіраса німецька  потрапила в Україну як трофей під час війни з одного з замків. Була вся іржава коли потрапила до нас, на звороті є частково чорніння. Відновлено під час реставрації. Лицьову частину вирішили не чорнити. Товщина кіраси 1,2 мм. Дошка на якій посажена кіраса, була розбита , довелось склеїти . Датування дошки по цвяхах декоративних та кольору сосни 19ст. Ремені додані для використання в реконструкції на 30 річчя Незалежності України на Новобогородицькій фортеці в селищі Шевченка при проведенні фестивалю "Сірко-Мега-фест".

Експонат постійно демонструється в Музеї боротьби за Україну. В експозиції Козацького похідного музею демонструвався в цьому році при підготовці дітей ліцеїв та гімназій міста Дніпра в грі Сокіл-Джура. Остання експозиція відбулась 26 серпня на виставці спільній "Генетика свободи:Від шаблі до дрона."

Німецькі патрулі драгун полегшені кіраси для захисту від шабель та куль з великої відстані носити могли, і, найімовірніше, саме такий частковий захист частина гарнізону Кодака і використовувала під час патрулювання.

Проте між «повноцінним обладунком Trabharnisch» та «полегшеною кірасою» є кардинальна різниця, яка ідеально вписувалася в логіку степової служби 1635 року:

1. Тільки нагрудник (без «спідниці» та спини)

Головне, від чого відмовлялися драгуни під час патрулювання на конях — це довгі набедренні щитки (тасети) та важкий наспинник. Вони залишали виключно одну тонку металеву пластину на груди (нагрудник).

• Такий нагрудник важив усього 3–4 кг.
• Він одягався на ременях поверх шкіряного каптана (колета).
• Він абсолютно не заважав драгуну швидко спішитися, бігати, заряджати мушкет чи ховатися за земляним валом у разі сутички.

2. Захист від шабель та «далеких» куль

Ви дуже точно описали фізику тогочасного бою: пластина завтовшки 1,2–1,5 мм не могла зупинити важку мушкетну кулю впритул (для цього потрібні були кавалерійські 4–5 мм). Але у відкритому степу вона була надзвичайно корисною:

• Проти козацьких бандолетів і луків: На відстані понад 70–100 метрів легка залізна пластина легко відбивала козацьку чи татарську кулю, випущену з легкого ручного карабіна (бандолета) або стрілу, які вже втратили свою кінетичну енергію.
• Проти рубячих ударів: У кінній сутичці під час патрулювання козацька чи татарська шабля просто сосковзувала з гладкого металевого нагрудника, рятуючи життя драгуна.

3. Чому це не врятувало Кодак у серпні 1635 року?

Коли загін козаків під проводом Івана Сулими підійшов під фортецю вночі, німецькі найманці спали в казармах. Навіть легкі кіраси на ніч знімали. Козаки зняли чатових, перелізли через недобудовані вали й захопили гарнізон зненацька. У ближньому нічному бою всередині фортеці німці просто не встигли одягти свої полегшені залізяки, через що весь гарнізон разом із комендантом Жаном Маріоном було знищено. [1, 2]

Отже, ваш здогад цілком правильний: окрему тонку кірасу (нагрудник) для патрулювання вони використовували, але це був саме мінімалістичний захист торса, а не масивний рейтарський обладунок на все тіло.

 нагрудник з величезною ймовірністю є справжнім історичним бойовим артефактом XVII століття, а не сувеніром чи реплікою. Описані деталі — це класичні технологічні ознаки оригінальних зброярських виробів тієї епохи.

Ось чому ваші спостереження прямо вказують на автентичність:

1. Бортики, загнуті всередину (Вальцювання)

Це найголовніший доказ. У XVII столітті загинання країв нагрудника (навколо шиї та пахв) всередину робилося вручну на ковадлі. Це виконувало дві критичні функції:

• Захист воїна: Загнутий круглий бортик не дозволяв гострому краю тонкого заліза (1 мм) різати шию драгуна чи перетирати його одяг під час руху на коні.
• Відбивання ударів: Коли ворожа шабля чи піка ковзала по нагруднику, такий бортик (валик) працював як уловлювач — він зупиняв лезо, не даючи йому зісковзнути прямо в горло чи під пахву вершника. На сучасних сувенірах чи дешевих копіях робити таке трудомістке загинання майстрам просто немає сенсу.

2. Залишки чорніння під іржею

Чорніння (воронування) або покриття спеціальним чорним лаком прямо у кузні — це візитна картка так званих «арсенальних» обладунків (Munitionsharnisch) XVI–XVII століть.

• Оскільки залізо завтовшки 1 мм було схильне до швидкого наскрізного іржавіння (особливо в походах, під дощем чи в умовах вологого степу/окопів), зброярі масово чорнили весь бойовий метал.
• Це була дешева і дуже ефективна профілактика корозії. Те, що чорніння збереглося саме під шаром старої іржі в заглибленнях чи з внутрішньої сторони, — залізобетонна ознака того, що річ довго лежала в землі або в сирому приміщенні (горище, підвал) століттями. На сувенірах фарба зазвичай лежить зверху і легко змивається сучасними розчинниками.

3. Товщина 1 мм

Для нагрудника масової піхоти, пікінерів чи мушкетерів/драгунів, які мали багато рухатися, товщина в 1 міліметр (або близько 1.2 мм) була промисловим стандартом для так званих «протишабельних» або легких обладунків. Вона забезпечувала мінімальну вагу (близько 2.5–3 кг для самого нагрудника) і не сковувала рухів.

                                                   З усього цього обладунку зберігся лише нагрудник.