Останню битву Іван Сірко виграв за два дні до смерті
Вчені вважають, що відзначати день пам'яті Сірко 1 серпня - неправильно. фото автора
Подробиці останнього бою непереможного отамана передаються в селі Капулівка з покоління в покоління в усній формі.
- Те, що в Капулівці тепер щорічно проводять пишні поминки Івана Сірка саме першого серпня - це помилка, - вважають допитливі історики і відсилають до джерел. Дійсно, у того ж Яворницького в «Історії запорізьких козаків» дата смерті славного кошового отамана - 1 серпня, але за старим стилем! За новим же стилем це буде 14 серпня.
Що й казати: неспокійна доля у Івана Сірка і після смерті! Наприклад, його прах пережив чотири перепоховання. Та й правдива біографія кошового отамана до кінця ще не написана. Ніде нічого не прочитаєш і про останній битві непереможного запорізького ватажка.
Нащадок отамана живе в Капулівці
Єдина людина на землі, який може розкрити цю «білу пляму» історії, живе на Дніпропетровщині, в старовинному козацькому селі Капулівка. Володимир Іванович Соломаха - нащадок джури * Івана Сірка. Михайло Соломаха служив у Івана Дмитровича на початку 70-х років XVII століття. На Січі юного Михайла називали Неліпою. Вірніше, Некліпой: хлопець безстрашно, що не моргаючи, міг дивитися, коли перед його обличчям голосно плескали в долоні, розмахували шаблею і т. П. Але пізніше, коли джура вже сам став козаком і вносив в січовий реєстр своє ім'я, писар пропустив букву « до ». І щоб не переробляти весь величезний список, упросив Михайла залишити собі прізвище Неліпа ...
З тих пір в цій родині від покоління до покоління передаються оповіді про непереможного кошового отамана Івана Сірка. Правда, шкода, що усно. Історики ж записувати унікальні спогади Володимира Івановича не поспішають ... Але ж є що!
Володимир Іванович пару годин поспіль розповідав кореспондентам «КП» в найдрібніших подробицях про останній битві отамана Сірка - 56-м. Цю останню перемогу Іван Дмитрович спланував і здобув в кінці липня 1680 року.
|
Татари вирішили «утерти ніс» туркам
- У 1679 році турецький султан вдруге пішов на приступ Чигирина, - не поспішаючи веде свою розповідь Володимир Соломаха. - І в цей раз він взяв місто, розгромивши російсько-українські війська. Далі турки мало не захопили і Київ, але його врятувало те, що в тилу у ворога залишався Сірко. Запорожці перехоплювали провіант, фураж, зброю і боєприпаси, громили невеликі загони поповнення, які йшли з Туреччини до основних сил османів під Чигирином.
Турки після взяття Чигирина несподівано пішли війною на Австрію, повернувши на Відень. І в цей самий час перекопський мурза Ширін-бей дізнався, що в Січі захворів і відійшов від справ непереможний «урус шайтан» Сірко. Надумав татарин утерти ніс султану - знищити Січ своїми силами. Ширін-бей приєднав до своєї орді ногайців і частина вінницької орди і пішов по Україні. Татарські війська переправилися в пониззі Дніпра на правий берег і захопили на Поділлі і Волині (де не встигли похазяйнувати турки) величезний ясир - 30 тисяч чоловік. Охороняло його 25 тисяч орди, і по дорозі додому, в Крим, хан вирішив «заглянути» і на Січ.
В Січі залишалася лише тисяча козаків
В Січі в цей час залишалося всього тисяча козаків. Решта пішли з наказним кошовим отаманом Стягаила під Київ рити оборонні рови.
Дізнавшись про наближення татар, до хворого Сірко пристрибала делегація козаків: «А він би нічого не захотів з'їсти ?! Може, йоржа йому ?! »- очі Івана Дмитровича загорілися рішучістю.
Приїхав Сірко в Січ. «А ну, швидко надсилайте верхових по найближчих зимовникам!» - скомандував він. За рахунок тамтешніх рибалок та пастухів його армія виросла до 2,5 тисячі чоловік.
Слідом за цим Сірко послав дві сотні лівим берегом до місця, де татари переправилися (приблизно, біля нинішньої Каховки). Вони спалили човна, а охорону вбивати не стали - розігнали її, та так, що татари зуміли втекти на правий берег. Ті пішли назустріч своїм основним силам і розповіли мурзи, що запорожці розгромили переправу. Ширін-бей змушений був повернути своє військо і невільників на єдиний вільний брід Ляпотіха. Однак там, на берегах Конки, їх уже чекала засідка.
- До речі, разом з Сірко залишився на Січі і його вірний товариш, а колись - учень, Семен Палій, - продовжує Володимир Іванович. - Його куреню, в якому було близько 500 козаків, Сірко і поставив основне завдання - нанести головний удар по татарському табору.
Також запорожці за наказом Сірка спорядили 10 чайок, посадивши на них близько двохсот веслярів і стрільців.
Для самого ж отамана неподалік від місця передбачуваного бою спорудили між трьох осокорів поміст. І навіть знайшли для нього підзорну трубу, в яку він і спостерігав поле майбутнього бою. Там, де Конка впадала в Дніпро, була велика піщана коса, за якою починалися сухі таврійські степи. Ширін-бей наказав варити тут ситний обід, добре нагодувати невільників, запастися водою. І почекати кілька днів, поки він з 10-тисячним загоном зробить наліт на Січ ...
На татар вдарили з усіх боків
Татари переправилися легко і швидко. Бойовий загін Ширін-бея (до 15 тисяч воїнів), швидко обнишпорив найближчі зарості - ніяких слідів запорожців. Голодні степовики почали розводити багаття. А невільників послали з охороною в плавні і волосіні біля Конки збирати хмиз.
І тут спрацювала хитрість Сірко. На Запоріжжі адже були люди різних національностей, навіть турки і татари. Ось їх-то і переодел Сірко в татарські одягу, так послав туди ж в плавні - перемішатися з справжніми татарами. По дорозі назад в табір ці козаки-розвідники непомітно роздавали полоненим ножі, сказавши: «Чекайте сигнал - залп по табору і по худобі». А татари якраз напоїли викрадених тварин (коней, овець) неподалік від табору ...
І як тільки пролунав перший залп запорожців, невільники-чоловіки, звільнившись від пут, схопили кинуте татарами зброю (татари як раз пообідали і пішли гвалтувати українок). Усередині табору зав'язалася січа ...
Відразу ж після першого залпу із заходу по татарам вдарили сотні Палія, а з півдня - ще один загін козаків! В цей же час по річці до табору наблизилися чайки. Татари кинулися по мілководдю назустріч цій невеликій ескадрі.
І тут Сірко дав команду тим, що на чайках, - стрибати в воду і робити вигляд, що козаки збираються вступити з татарами в рукопашну. Але як тільки татари кинулися назустріч, з чайок прийшла команда: «Пірнайте!» Козаки-«десантники» пірнули, а в цей час з судів прогримів гарматний залп картеччю. Татари падали сотнями! Пірнули і вдруге козаки - ще один залп, ще сотні убитих татар. А потім прозвучала команда «десанту» повертатися на чайки. Повернулися з води теж доклалися до своїх мушкетів ...
Запорожці влаштували в таборі татар «розгордіяш»
Татари не могли швидко вибратися з води: в спину їм вели вогонь з чайок, а на березі вже чекали козаки Палія, що вискочили із засідки. Йшла жорстока рубка і в самому таборі.
- У козаків такий спосіб ведення бою називався «розгордіяш», - каже Володимир Іванович. - Це коли запорожці групуються невеликими загонами (по 6-8 чоловік) і, прикриваючи один одного зі спини, вриваються в середину ворожих порядків. І тоді перемогти їх було практично неможливо.
Потім прийшов наказ від Сірко: в таборі залишитися тільки загону Палія, іншим же оточити місце бою і не випустити живим жодного татарина. У тих залишався один шлях до відступу - через Дніпро на правий берег. Але там їх чекала ще одна засада. До заходу сонця бій вже завершилося ...
При світлі смолоскипів козаки й невільники переправляли на правий берег ховати загиблих товаришів.
- А на другий день після цієї перемоги Іван Дмитрович помер, - завершує свою розповідь Капулівській Гомер.
До речі, за словами Володимира Соломахи, в тому бою стріляли козаки не тільки з гармат, а й ... ракетами! Однак це «біла пляма» історії запорізького козацтва наш співрозмовник обіцяв розкрити в одному з наступних номерів «Комсомолки».
ДОВІДКА «КП»
Іван Дмитрович СИРКО народився приблизно в 1610 році в селі Мерефа на Слобожанщині (нинішня Харківська область). Перше з достовірних свідчень про його діяльності датована +1634 роком: запорожці на чолі з полковником Сірко брали участь у Тридцятилітній війні (на боці французів). Тоді 2,5 тисячі козаків за кілька днів оволоділи неприступною досі іспанської фортецею Дюнкерк.
Січовики обирали його кошовим отаманом 12 разів (з 1659 по 1680 рік, тобто до самої смерті). Помер 1 серпня 1680 року (за старим стилем) на хуторі Грушівка біля Чортомлицької Січі.
Немає коментарів:
Дописати коментар